— Як і Наш видатний предок, Король-герой, Ми іменуємо своїх могутніх воїнів араджитами.
Тінахан не зізнавався у своїх припущеннях щодо цих так званих «могутніх воїнів», що супроводжували Короля-звитяжця. Здогадався, що то — шмаркачі, які втекли з дому від тяжкої роботи, чи волоцюги, готові до участі в будь-яких дурнуватих іграх свого правителя, аби лишень жити на всьому готовому.
— Дякую, але відмовляюся від цього звання. Не можу до вас приєднатися, бо маю незавершені справи. Буду радий, якщо ти віддячиш мені пізніше, коли матимеш для цього можливість.
— Так-так! Ми неодмінно винагородимо тебе в майбутньому. Гей, писарю! Запиши цю Нашу обіцянку.
Один з вояків перестав жувати м’ясо й заходився порпатися у своєму наплічнику.
Тінахан подумав, що Кейґан все одно скоро принесе нову здобич, і щедро пригостив прибульців, віддавши їм майже всі запаси харчів загону. Потроху їжі перепало всім — Королю-звитяжцю, провидцю і почтові із сорока вояків. Усі здавалися щасливими. Писар запитав у Тінахана, як пишеться його ім’я, але той махнув рукою і сказав, що можна писати як завгодно.
— Бачу, ви давно голодуєте. Навіщо ж зайшли в місцевість, де важко забезпечити людей харчами?
Король-звитяжець глянув на провидця. Той виколупав з рота волоски бороди й сказав:
— Великий Король-звитяжець у минулому мав крамницю шкіряних виробів у Фечірені. Звісно, таке заняття не личило нащадкові Короля-героя. Проте Його Величність тоді ще не знав свого походження. Аж ось одного дня у Фечірені вдарила червона блискавка, і між товарів у крамниці Його Величність помітив мерзенну, лиховісну істоту — змію з однією ногою. Одним ударом меча Його Величність знищив потвору, і всім стала очевидною його спорідненість з Королем-героєм.
— Змія з однією ногою?
Провидець дав знак воякам, і вони негайно принесли дерев’яну скриню.
Провидець важко зітхнув і підняв віко. Усередині скриня була оздоблена дорогою тканиною. Тінахан зазирнув і побачив засушені рештки невеличкої змії. Голова була відрубана, а на тілі, приблизно десь посередині, справді випинався наріст, який можна було назвати схожим на ступню. Тінахан подумав, що це могла бути родима вада — можливо, зайвий хвіст — і що такі каліки довго не живуть. «Невже він відрубав голову вже здохлій змії?» — сяйнуло Тінаханові. Провидець же старався не дивитися в скриню, наче боявся самого вигляду мертвого плазуна.
— Моторошна гидота, чи не так? Якщо ви вже надивилися, я б волів зачинити скриню. Хоч вона й мертва, не варто довго дивитися на неї. Коли змія була жива, від єдиного погляду на неї жінки вагітніли, а чоловіки заражалися хворобами... Дочка Його Величності Короля-звитяжця теж через це завагітніла...
— Гм. Гм! Що ж, закривайте.
Провидець замовк і зачинив скриню. Було помітне його невдоволення тим, що Тінахан недостатньо вражений. Невдовзі він знову жваво заговорив:
— Так от, убивши тварюку, Король-звитяжець прославився. Я в ту пору був мандрівним монахом. Почувши про цю дивовижну подію, вирушив на пошуки Його Величності.
Тінахан зрозумів, чому в провидця таке коротке волосся. Колишній монах, а тепер провидець, кивнув на скриню й додав:
— Поглянувши на змію і на обличчя Його Величності, я відразу здогадався, чий він нащадок. Досі відчуваю в грудях ту ні з чим не зрівнянну радість від зустрічі з Його Величністю. Вислухавши мене й дізнавшись, хто він насправді, Його Величність покинув своє заняття, не гідне короля, набрав військо з розумних і моторних юнаків, озброїв їх і став на шлях заснування держави. Обрати ім’я для Його Величності було зовсім не важко. Щоб увічнити подвиг здолання мерзенного чудовиська, я нарік Його Величність Королем-звитяжцем. А Його Величність на знак вдячності великодушно надав мені почесне звання придворного провидця.
Провидець і Король-звитяжець обмінялися теплими поглядами. Тінахан, щоби знову не засміятися, підняв очі до неба. На щастя, провидець сприйняв це як глибоке розчулення чарівним здійсненням волі Небес.
— Отже, ми маємо все необхідне для заснування держави. Усе, крім королеви. Його Величність, на превеликий жаль, давно вже вдівець. Але й у цьому я вбачаю волю Небес. Небеса послали страшну потвору, щоб Його Величність зміг виявити свою могутність, послали мене, щоб я зміг з’ясувати його королівське походження, а невдовзі пошлють нам і королеву. І тоді воля Небес здійсниться сповна.
— Он як! Ви мандруєте в пошуках нареченої для короля! Вам потрібна, мабуть, незвичайна жінка.
— Саме так. Змія з’явилася того дня, коли вдарила червона блискавка, тож припускаю, що на появу королеви нам укаже синя блискавка. Але ми так і не почули звістки про це. А нашим хоробрим араджитам не сиділося на місці. Тому я запропонував вирушити в подорож слідами Короля-героя, щоб Його Величність дізнався більше про досягнення свого предка та перейнявся його величним духом. Саме в місцях, де бував Король-герой, імовірність потрібних нам знамень найвища.