— Ось чому ви прийшли до Вітряної вежі! Її ж збудував Король-герой!
— Авжеж. Тільки й тут ми не знайшли нареченої для Його Величності...
Провидець так жалібно зазирнув у вічі Тінахану, мовби просив зглянутися й перетворитися на жінку, якою Тінахан нібито є насправді. Серце лекона сповнилося співчуття до бідолах, і він уже ладен був навіть стати жінкою, якби тільки це було можливо. І саме тієї миті з вежі долинув голос Рюна:
— Несила терпіти... Допоможи!
Тінахан був зірвався з місця, але згадав застереження Кейґана й знову сів та обвів поглядом присутніх. А провидець з роззявленим ротом витріщився на вежу. Король-звитяжець заговорив перший:
— Неймовірно красивий голос! Ніколи в житті не чув такого.
Король миттю забув про свою королівську бундючність і вимовив це просто й щиро, як звичайний торговець, яким він і був. Тінахан подумав, що ніхто не здатен обдурити свою природу, і захихотів. Провидець безмірно розлютився.
— Це — злий дух!
Тінахана розпирало від сміху, але він швидко збагнув, що неввічливо кепкувати з короля, і зібрався вже перепросити, але провидець не дав йому й слова мовити, а підскочив, мов заєць, і гукнув до війська:
— Хоробрі араджити! Ставайте на захист короля! Тут — злий дух!
— Послухай, мені прикро за дурнуватий сміх. Пробачте. Але називати мене злим духом — це вже занадто!
Провидець удав, що не почув. Вояки нічого не второпали й розгублено перезиралися. Колишній торговець шкіряними виробами, тобто Король-звитяжець, переводив викочені баньки з Тінахана на провидця й назад. Провидець схопив його за руку й смикнув, ніби вудку з річки.
— Ваша Величносте, ходімо! Це злий дух!
Король-звитяжець і сам хотів підвестися, але через те, що його тягнули, це не вдавалося. Нарешті він відштовхнув провидця й зіп’явся на ноги. Задихаючись, з налитим кров’ю обличчям, Король-звитяжець тремтливими руками обтрусив пил зі своїх пишних шат.
— Провидцю, ти що таке говориш?
— Просто перед Вашою Величністю — злий дух!
— Але... цей пан нагодував нас усіх.
Провидець кинувся до Короля-звитяжця й почав пхати пальці йому до рота. Наполоханий король ледь урятувався від тих пальців, а провидець тупнув спересердя ногою і закричав:
— Ваша Величносте, потрібно все виблювати! Мерщій! Це була їжа від злого духа!
Указуючи на Вітряну вежу, провидець промовив те, що врізалося в пам’ять Тінахана на все життя.
— Жінка, послана Небесами, — там! Її ув’язнив у вежі злий дух! Дух не бажає, щоб Його Величність нарешті зустрівся з нареченою, і нагодував Його та всіх нас їжею з пилюки та тарганів!
Король-звитяжець сильно зблід і сам застромив собі пальці якомога глибше до рота. Але не встиг виблювати, адже провидець уже дав іншу вказівку:
— Ваша Величносте! Меч!
Король-звитяжець мимоволі схопився за руків’я меча при поясі. Тільки от рука його тремтіла й була замащена слизькою слиною, тож вхопитися не вдалося. Король вилаявся, ще раз ухопився за руків’я й потягнув меча з піхов. Від незграбного руху одяг на ньому затріщав по швах. Лише тепер вояки зрозуміли, що провидець і король не жартують, і теж схопилися за зброю.
Тінахан поклав руку на списа й мовчки очікував подальшого розгортання подій. Король-звитяжець таки видобув меча з піхов і дивився на нього так, наче не уявляв, що з ним робити далі. Тим часом підбігли вояки, проте не наважилися підійти до Тінахана ближче, ніж король. І цієї миті Рюн знову зарепетував:
— Благаю... допоможи... Благаю...
Тінахан і сам був вражений красою назького голосу, хоч і встиг уже до нього звикнути. Такий голос і справді легко було прийняти за жіночий. Після зойку Рюна Король-звитяжець помітно посуворішав. Провидець відчув упевненість і хвацько гукнув:
— Агов, ти, погань! Ти нас не обдуриш! Відходь!
Вояки пожвавлено забряжчали зброєю. Проте Тінахан навіть бровою не повів.
— Я вам пробачаю і цього разу. Послухайте, у вежі — мій товариш. Він трохи нездужає і потребує відпочинку.
— Товариш, кажеш? Та годі тобі! Голосок же зовсім не чоловічий! І чого ти не зайдеш, коли він кличе на допомогу?
— З певних причин мені не можна туди заходити, — сказав Тінахан, який і сам розумів, що пояснення таке собі.