— Що було потім?
Тінахан ледь розтулив неслухняний від хвилювання дзьоб.
— Я бачив здаля, як вони ввійшли до вежі. Був якийсь галас, але я чув погано. А невдовзі той шельма, провидець, несамовито загорлав у мій бік.
Почуте від провидця, певно, обурило Тінахана, бо його руки під час розповіді ходором ходили. Кейґан терпляче чекав на продовження, а Біхьон випалив:
— І що він горлав?
— «Вирішив дати драла — то ми тебе не затримували! Але навіщо перетворив королеву на наґа?»
Біхьон здивовано скрикнув, а Кейґан ледь похитав головою. У Тінахана затремтіли ще й плечі.
— У мене в очах усе пішло обертом, я жодного слова не міг вимовити. А провидець ще гукнув: «Агов, духу! Твої мерзенні чари скоро впадуть. Щойно Король-звитяжець торкнувся королеви, її потворна оболонка тріснула. От на що здатна велич королівського нащадка!». Потім ці йолопи змайстрували ноші, узяли Рюна з усім його одягом і поклажею. А я... А в мене через те... ну, барило... аж серце впало, і я аж ніяк не міг їм завадити.
Кейґан кивнув.
— Дивовижний збіг! Саме тоді, значить, він і почав линяти.
Тінахан теж кивнув. А Біхьон не стримував найщирішого захоплення.
— Ох цей провидець, ох і видатного розуму кім! Шкода, що такий вигадник не став казкарем.
Але по тому Біхьон мусив обернутися до лисиці, яку вони з Кейґаном спіймали, бо Тінахан пронизував її таким жорстоким поглядом, наче готувався роздерти. Та Тінахан відразу отямився й почав себе картати:
— Усе сталося через мене. Треба було прогнати ватагу навіжених, щойно наблизилася. Чого можна очікувати від зустрічі з божевільними? Тільки капостей! А я і сам з глузду з’їхав. Примудрився ж викликати на двобій людину!
Кейґан мовчки дивився долу. Сонце вже сідало, проте він зміг без особливих зусиль розшукати сліди загону з більш ніж сорока людей. Глянув у той бік, куди вели сліди, і глухо мовив:
— Бідолашний Рюн. Мусить линяти на очах у чужаків!
Тінахан припинив самобичування й підвів голову, наче щось пригадав:
— Так, якраз хотів спитати: чому не можна було заходити до Рюна? Я боявся цим завдати йому якоїсь шкоди. Та, коли люди поклали його на ноші, з ним усе було гаразд.
— Ехе-хе... Я заборонив заходити, щоб ніхто не побачив Рюна оголеним.
Тінаханове тремтіння вщухло. Він здивовано перепитав:
— Що? І це все? Тільки через це ти так суворо заборонив заходити?
— Авжеж, Тінахане, — незворушно кивнув Кейґан.
Тінахан у відчаї схопився за гребінь.
— Щоб тебе підняло та й гепнуло! Це й усе? Якби ти не сказав цієї дурниці, я не втікав би від води сам, я прихопив би Рюна із собою! Ти заборонив заходити, і я слухняно покинув його у вежі! Ну побачив би я його голого, то й що?
Кейґан ледь нахилив голову й тихо пояснив, дивлячись Тінахану просто в очі:
— Не знаю, чи вдасться пояснити до пуття. Але, якщо вже потрібно, спробую. Це приблизно те саме, що оголитися цнотливій дівчині.
Тінахан подумав, що Кейґан жартує. Але зазвичай він дотепами не сипав, і зараз не усміхнувся. Тінахан ледь не плакав, нічого не розуміючи.
— Рюн же чоловік!
— Так, але назький чоловік. У наґів стосунки між чоловіками й жінками не такі, як в інших племенах. Якби Рюн був жінкою, мабуть, не соромився б показати своє тіло.
Біхьон знову вражено скрикнув. А Тінахан тільки тепер допетрав, на що натякає Кейґан.
— Тьху! О Богине, яка нижча за всіх! Прокляття!
Тінахан лаявся ще доволі довго. Біхьон напоказ затулив вуха долонями, а Тінахан анітрохи не зважав на те, що його лихослів’я може комусь не подобатися. Біхьону набридло ображатися, і він спитав у Кейґана.
— Е-е, Кейґане, чи не здається тобі, що навіть найцнотливіша діва не соромилася б перед жінками. А в нашому загоні всі чоловіки, як і Рюн.
— Саме тому я і сказав, що пояснення не буде вдалим. Не знаю, як вам розтлумачити. У наґів так ведеться, що чоловіки оголюються лише перед жінками, які їх обрали, та ще й не роблять цього самі. Жінки їх роздягають. В інших випадках голизна вважається вкрай непристойною. Мабуть, наґині зумисне втовкмачили це в голови чоловікам, щоб ті не відчували надмірної свободи. Адже їм дозволяється ходити де заманеться, поки жінки скніють удома. Через такі звичаї чоловік змушений оселитися в домі певної родини, щоб поєднатися із жінкою, замість того, щоб розважатися з нею десь у лісі.
У Біхьона мало не відвалилася щелепа. Кейґан покликав Тінахана, який і досі посилав прокльони в небеса.
— Ходімо вже, Тінахане! Треба якнайшвидше врятувати Рюна. Йому боляче, він згорає від сорому, і його життя в небезпеці.