— Дякую тобі, тигре!
Тигр-богатир не вмів сприймати мислевислови. Само це зрозуміла й подякувала вголос. Тигр трохи підвів голову, глянув на Само й знову влігся. Щаслива Само роззирнулася. Побачила, що потрапила в недоруйновану вежу, і їй закортіло оглянути руїну ззовні. Проте відразу пригадала, що вийти не може, бо на холоді зомліє та впаде без тями, як уже пролежала цілий день. Вона заховала обличчя в хутро й замислилася про те, як можна зігрітися, щоб подорожувати північними землями.
— От якби я мала хутро, як у тебе!
Тигр навіть вухом не повів. Само вкотре за останні кілька днів подумала, що досі не впевнена, чи вдалося їй захопити свідомість тигра-богатиря.
Неждано-негадано зустріла його посеред широкої галявини на околиці Кіборену. Тигр-богатир ошелешив Само. Звір полював на стадо слонів, але розміри не давали йому змоги сховатися в заростях і напасти зненацька, як звичайному хижакові. Тому він сидів на видноті й пронизував слонів поглядом. А ще більше здивувало Само те, що слони, мов зачаровані, дивилися просто на тигра й не виказували наміру втікати.
Само сховалася за брилою і спостерігала. Від стада відділилася велика стара самиця, мабуть, вожачка. І тигр вистрибнув, наче це передбачив. Слониха затрубила в хобот так гучно, що здригнулася земля. Це був виклик на бій. У відповідь тигр мовчки виставив пазурі.
Сутичка велетнів була люта й печальна. Само зауважила, що інші слони зі зграї повелися дивно: розійшлися галявиною і скубли траву, хоча поряд точилася кривава битва. Тигр вискочив слонисі на спину, учепився іклами в горло, а кігтями роздер очі. Зі страшним ревінням вона впала, а її одноплемінники так і залишалися байдужими до її долі. Тигр на них навіть не глянув, тільки відривав і пожирав шматки плоті загиблої слонихи. Це мало вигляд моторошного спільного обіду: кожен їв те, що йому до смаку. І тоді Само здогадалася, що стара слониха добровільно пожертвувала собою. А тигр сидів спокійно, очікував, коли стадо домовиться, хто піде йому на харч.
— Ви могли згуртуватися й прогнати хижака. Чому не захистили вожачку? — послала Само мислезапитання слонам і проникла в свідомість кожного.
Вона дізналася, що слони дуже мудрі, й у них є чого повчитися. А слони повідали, чому не протистоять тигрові.
Щоб насититися, тигру-богатирю достатньо одного слона. Якщо ж стадо почне з ним битися, розгніваний звір порве всіх слонів, хоча вони йому й не потрібні. Тоді наступного разу йому не буде чого їсти, адже стадо виявиться знищеним. Тому страшний хижак і мудрі травоїдні досягли домовленості.
Тигр-богатир, зайнятий розгризанням ребер слонихи, ураз підвів голову. Він спрямував погляд на брилу, за якою ховалася Само. Налякана наґиня зіщулилася. Утекти вона не могла. Не встигла б перетнути широку галявину, випередивши тигра, тому просто в безвиході притиснулася до землі.
Тигр підійшов так тихо, що Само не почула б його кроків, якби й не була наґинею. Геть несподівано з-за брили до неї зазирнула величезна закривавлена морда. Загнана в глухий кут Само вирішила бодай спробувати захопити свідомість тигра-богатиря.
I тигр-богатир її не зжер.
Ба навіть не напав, а сів поряд на задні лапи й не зводив з неї очей. Навіть коли звір сидів, він справляв враження велетня. І приголомшена Само заклякла на місці.
Того дня тигр-богатир рухався за її наказами, які надходили в його свідомість. Та все одно твердої певності, що свідомість звіра підкорилася їй, у Само не було, адже тигр-богатир здавався вельми розумним. Хоч як це дивно, навіть коли Само непритомніла від холоду й не віддавала жодних наказів, тигр робив усе, щоб її зігріти й привести до тями. Підкорити свідомість такої розумної тварини вдалося б не всім наґиням, навіть найбільш вправним. А Само знала, що її здібності в захопленні свідомості тварин доволі скромні. Вона добре поралася з мишами, яких удома подавали на стіл. Але якщо їй справді підкорився тигр-богатир, то це було все одно, що вбити тигра кухонним ножем. Або, як у назькому прислів'ї, убити дракона стрункою стрілою. Тому Само не особливо вірила в успіх з тигром-богатирем.
— Тигре, я справді захопила твою свідомість? — спитала Само вголос.
Тигр так і не обернувся до неї. Само витягнула шию, щоб зазирнути йому в морду. Він міцно спав. А Само усміхнулася, знову заховалася в хутро й почала міркувати про труднощі наступного дня.
Вона була рішуче налаштована йти до кінця, та недооцінила холод Півночі. Навіть подорожуючи на тигрі, під захистом його хутра, за пів дня замерзала до втрати свідомості. Уже знала, що це повториться наступного дня, і хотіла якось собі зарадити, але не знала, як. Їй здавалося, що здолати холод так само неможливо, як і змінити погоду. І Само, поглинута відчаєм, заснула.