Хваріт зав’язав у вузол його почуття провини, і Рюн досі картав його.
— Хитрий, мов дракон! Ти справжній доккебі, Хваріте! Що ти зробив зі мною?
І Рюн знову вибухнув гучним сміхом. Він щойно вигукнув слова, які вважалися в наґів брудною лайкою. Але тепер він мав друга-доккебі, а в наплічнику носив драконеня. Несила було повернути голову, і він пошукав наплічник очима. Знайшов його біля гірки свого одягу, під стіною намету.
Старий, який назвався провидцем, схопив лише сайкер, а решту речей навіть не перевірив. Серце в Рюна краялося, бо меч, успадкований від батька, викрали. Він мислемовив до наплічника:
— Асхваріталю, яке щастя, що тебе поки не знайшли. Але вони скоро перериють мої речі. Благаю, розплющ очі. Настав час! Розплющ очі й рятуйся! Я не здатний захистити сам себе. Лежу оголений і осоромлений. Я не можу піклуватися про тебе далі.
Наплічник заворушився. Рюн здивувався й придивився пильніше. Рухи не повторилися, і він подумав, що йому це примарилося крізь сріблясту пелену сліз.
— Ти вже рухався раніше, коли ми вийшли з лісу! Я відчув! Розплющ очі, благаю тебе!
Перед Рюном щось неначе промайнуло. Він швидко закліпав, щоби прогнати сльози з очей. І побачив, що це рухається не наплічник.
То провидець рвучко відкинув запинало на вході до намету й дивився на Рюна. Обличчя провидця вкривала похмура тінь, бо він стояв спиною до світла. Але це світло було помітне лише наґу — теплове світіння. І Рюн забув на хвильку про свої страждання та замислився, чому ніч раптом стала така гаряча.
Жар, який бачив Рюн, наполовину був створений Біхьоном, а наполовину — Тінаханом. Тінахан так завзято розмахував списом, що повітря нагрівалося, а від випадкових ударів списа об землю сипалися іскри. Прибігли недоладні вояки, які за прикладом провидця принесли відра з водою. Але зненацька підбіг Кейґан і Незламним порубав ті відра на друзки.
Сорок озброєних «араджитів» не змогли впоратися з Тінаханом і Кейґаном, ба навіть не завдали їм ані найлегшого поранення. Адже над ними кружляв верхи на жукові Біхьон. Він напускав їм межи очі не пекучий, зате сліпучий вогонь. Вояки розмахували мечами наосліп, різали один одному ноги й поціляли самі в себе. Біхьон зробив це за вказівкою Кейґана, але захопився й додав дещо своє. Засліплення вояків йому було замало, і він розважався на повну силу: чіпляв кому вогняні заячі вуха, кому — жучині крильця, кому — білячий хвіст, а кому — і риб’ячий. Такого видовища ніхто аж ніяк не очікував на полі битви, навіть Тінахан і Кейґан, знайомі з пустощами Біхьона. Лють Тінахана вляглася, він не міг більше безжально колоти й бити. Лекон на все горло молився Небесам, щоб це немилосердне збиткування припинилося, та його крики губилися в дзижчанні крил Нані. Біхьон почув, що Тінахан щось говорить, усміхнувся й крикнув:
— Подобається? Що ще хотів би побачити? Кажи!
Тінахану урвався терпець. Він кинув списа та заходився голіруч гамселити по потилицях безпорадних вояків, а ті сипалися на землю, мов дрова. Король-звитяжець тільки й міг, що нажахано дивитися на свій табір, де вмить, як оком змигнути, не лишилося жодного вояка, що тримався б на ногах.
Кейґан анітрохи не зважав на Короля-звитяжця; він почав стягувати всіх полеглих в одну купу. Тінахан прийшов йому на допомогу й теж заходився збирати їх оберемками по двоє-троє за раз. Коли всі непритомні й поранені були зібрані, Кейґан махнув Біхьону рукою. Щойно той приземлився, Кейґан видав нове розпорядження:
— Біхьоне, зроби навколо них вогняну огорожу.
Біхьон гигикнув, зробив рух долонею, і скиданих у купу «араджитів» оточило вогняне кільце. Кейґан сховав Незламного за спину й попрямував до Короля-звитяжця. Тінахан, Біхьон і Нані сунули за ним.
Король-звитяжець виявив найбільшу мужність відтоді, як його нарекли королівським іменням.
Він вихопив з піхов сайкер і націлив його в груди Кейґану. Тінахан пирснув, а Кейґан тихо мовив:
— Даруйте за безлад і гамір. Але ви утримуєте нашого товариша, і нам було не до правил пристойності.
— В... ва-вашого товариша?
Кейґан відповів твердо, не зважаючи на переляк і розгубленість короля:
— Саме так. Напевно, виникло непорозуміння. Ваш загін забрав нашого товариша, наґа. Ми прийшли по нього. А меч, що у вас в руках, належить йому. Тож будьте ласкаві, поверніть його.