— Не підходьте!
Провидець сперся обома руками на тіло Рюна, мовби то була впольована ним здобич, і скажено крутив головою навсібіч. Тінахан стиснув у долоні списа й зиркнув на Кейґана. Той зрозумів, що на думці в лекона, і ледь хитнув головою. Провидець репетував не своїм голосом:
— Це наґ? Наґ, кажете? Дивіться, ну ж бо!
І почав відривати клапті шкіри з тіла Рюна.
Біхьон відвернувся. Його вивернуло. Тодді, який так і сидів на землі, опустив голову, не в змозі дивитися на це моторошне дійство. Уже відлущені сухі клапті відривалися легко, та коли провидець рвав живу шкіру, то летіли бризки крові, а Рюн підскакував від болю, але не мав сили опиратися. І Тінахан не витримував цього. Він пропікав Кейґана нетерплячим поглядом. Але той так і не дав наказу: стояв, згорнувши руки на грудях, і холоднокровно спостерігав.
Обірвавши значну частину клаптів шкіри, пророк підняв закривавлені руки, показуючи останній відірваний шматок.
— Хіба очей не маєте? Який же це наґ?
Переляканий Тодді глянув у бік провидця й Рюна. І побачив понівечену істоту, яка точно не була людиною. Без сумніву, то був наґ. Тремтливим голосом Тодді промимрив:
— П... п-провидцю!
Провидець обернувся. Його очі божевільно палали.
— Погляньте, Ваша Величносте! Ось ваша королева!
Тодді похитав головою.
— Ні... Ні... Це наґ. Не людина, а наґ!
Провидець злякано глянув на Тодді, потім перевів погляд униз, на Рюна, і заскиглив:
— Ваша Величносте, ви не впізнаєте свою королеву?
— Ти збожеволів! Збожеволів!
Провидець поповз на колінах до Тодді:
— Ваша Величносте, отямтеся! Що застить Вам очі?
Поки провидець повз до Тодді, Кейґан підбіг до Рюна. Той був ледь живий, навіть стогнати не міг. Кейґан кинув на нього короткий погляд, зірвав запинало намету й накрив оголене тіло. А провидець тим часом плазував перед Тодді.
— Чому Ваша Величність не впізнає нареченої, посланої Небесами?
— Не наближайся!
Провидець зупинився, сів і глянув на клапоть шкіри з обличчя Рюна в своїх руках. Крива маска липла до його долонь і мовби злісно всміхалася. Він люто закричав:
— Мерзото! Усе через тебе!
— Що він коїть?! — зненацька вигукнув Тінахан.
Кейґан саме турботливо загортав Рюна. Обернувся на голос Тінахана й побачив, що провидець біжить до вогняної огорожі, що стримувала військо.
— Треба спалити! Злі чари застять очі Його Величності!
Провидець кинув клапоть шкіри у вогонь.
— Кляті чари, цур вам!
Шкіра спалахнула й заіскрила. Вітер упіймав охоплений вогнем клаптик і поніс його до провидця. Коли іскра втрапила старому в око, він моторошно заревів. Кейґан не міг підбігти, бо саме ніс Рюна, тому гукнув Біхьону здаля:
— Загаси! Мерщій загаси вогонь!
Але Біхьон побачив закривавленого Рюна на руках у Кейґана й знову почав блювати. Не встиг Кейґан покликати Тінахана, як провидець схопився за обличчя, похитнувся й упав. Його поглинув вогонь. Почувся крик, який пройняв до нутра всіх, навіть охлялого Рюна.
Тодді не міг відірвати очей від страшного видовиська: поли широкого вбрання провидця розквітали вогняним цвітом. Вогонь струменів у нього з рота, з вух і зіниць, з кожної пори його шкіри.
— Він горить ізсередини!
Тодді не повірив власним очам і навіть протер їх. А коли розплющив, провидця вже не було видно. На його місці височів вогняний стовп заввишки в людський зріст.
Вивергаючи прокльони, Тінахан вихором підбіг до провидця й заходився збивати з нього полум’я. Вогонь перестрибнув на пір’я, та лекон себе не беріг. Коли він приборкав вогонь, провидець уже був мертвий. Тінахан безсило осів на землю, обпалений, почорнілий і вкритий попелом. Він затулив очі долонею і схилив голову.
Тодді не відвертав від нього незмигного погляду. Здавалося, він ще дихав, але свідомість його неначе літала деінде. Розум, хоч як це дивно, був ясний і холодний. Він згадав про дочку. Згадав про свого помічника з крамниці, у якого дочка була закохана.
І розважливим, холодним розумом замислився, чому, достеменно знаючи про стосунки дочки й помічника, повірив у здатність змії-каліки запліднювати жінок самим лишень поглядом.
Тодді відчув, що хтось дивиться на нього.
Це був Кейґан, який досі тримав на руках Рюна. Обличчя Кейґана нічого не виражало, проте очей його торкнулася журба. Тодді ніколи не бачив таких очей.
Кейґан ледь чутно мовив:
— Гулянка скінчилася. Час усім повертатися додому.
Тодді не вимагав у вояків назад зброю і спорядження, ба навіть роздав усі свої монети. Залишилася тільки скриня з одноногою змією. Тодді прийняв її з рук вояка, зазирнув усередину й перевернув.