Засушене тільце безгучно впало Тодді під ноги, і він почав несамовито його топтати. З його очей котилися сльози. Коли змія була втоптана в порох, він витер очі й повернув скриню воякові.
— Вона шовком обшита всередині, і деревина гарна. Дорога річ, продай.
Вояк подякував і забрав скриню, але погляд його так і прикипів до знищеної змії. Він зметикував, що ліпше було б мати змію, ніж скриню: потвору можна було показувати за гроші або дорого продати. Тодді здогадався, що вояк розчарований, але змовчав.
А Рюну на відшкодування завданих страждань Тодді збирався подарувати коня. Проте Кейґан відмовився від подарунка: пояснив, що Рюн заслабкий, щоб учитися їздити верхи, і до того ж кінь знадобиться самому Тодді в його новому житті. Тодді кивнув, мовчки скочив у сідло й помчав геть.
Вояки почали гуртуватися в менші ватаги й розбрідатися в різних напрямках. Були й охочі приєднатися до загону Кейґана.
— Бачимо, ви маєте незвичайну силу й здатні на великі справи. Ми хотіли б стати вам у пригоді.
— Ми зараз на службі у Великого храму Хаінся. Тому не можемо взяти вас із собою.
— Можливо, ми будемо корисні вам колись у майбутньому? Я непогано володію мечем. Ніхто з вас не бажає бути королем? Гадаю, хтось із вас міг би. Дорогою ми багато різного наброду зустрічали. Але у вас є щось особливе.
— Дякую, але все одно — ні.
— Чого ти такий непоступливий? Кажу ж, могли б піти разом, разом ліпше, і всім з того користь.
Кейґан увічливими й терплячими вмовляннями зрештою відіслав безпритульних вояків. Біхьонові, щоправда, здалося, що вояки вирішили відчепитися радше не через умовляння Кейґана, а через недоброзичливо викочені баньки Тінахана. Коли всі, трохи потупцювавши на місці, розійшлися, Біхьон почухав підборіддя й мовив:
— І ніхто з них не запропонував допомоги! Невже це має бути наш клопіт?
— Самі все зробимо. Твій жук нам допоможе.
Біхьон кивнув і наказав Нані копати. Кейґан витяг Незламного й без жодних вагань теж узявся до справи. А ось Тінахан уважав, що така робота для його списа ганебна, тому копав голіруч. Рюн відпочивав. Коли здоровенна яма була готова, уже зійшло сонце.
Біхьон відвернувся, і Кейґан обережно поклав у яму обвуглений труп провидця, а потім разом з Тінаханом закидав його землею. Усі троє замислено стояли в променях світанку, які накреслили на свіжій могилі довгі тіні.
— Старий поганець сконав раніше, ніж я встиг йому помститися. Але на похороні зазвичай щось кажуть на прощання. Кейґане, у тебе краще вийде, — невпевнено мовив Тінахан.
— Чомусь мені не хочеться. Досить, ходімо звідси, — відказав на те Кейґан і відійшов.
Біхьон і Тінахан перезирнулися, трохи жалісливо похитали головами й пішли собі геть.
Тодді Сінук і вояки вирушили своїми шляхами вже доволі давно, але на широких рівних просторах їх досі було видно здаля. Кейґан проводжав поглядом Тодді. Біхьон підійшов до нього й теж глянув услід королю-невдасі. Тодді їхав верхи, тому віддалився найбільше й перетворився на маленьку цятку на видноколі.
Струшуючи землю з колін, Біхьон мовив:
— Слухай-но, Кейґане. Я хочу поставити тобі твоє вчорашнє запитання.
Кейґан зиркнув на Біхьона й знову обернувся до Тодді. Біхьон сприйняв це як дозвіл і продовжив:
— Хто такий король?
Кейґан не відповідав. Підійшов Нані, й Біхьон повів далі, погладжуючи роги жука:
— Є каштеляни, землевласники, князі, вожді, є голови родин. Завжди й скрізь бувають ті, хто керує іншими та веде за собою. А королів більше немає. Тільки волоцюги, які заявляють, що хочуть стати королями. Я чув, що декому з них удається навіть зайняти великі міста. Хоча, ясна річ, ненадовго. То, мабуть, честолюбці, яким цікаво кимось управляти. Як це назвати? Марнославством? Жадобою влади?
Кейґан незворушно слухав. Біхьон роззирнувся, ще раз глянув на вояків, які розбрідалися навсібіч, і додав:
— Ну, я тут подумав... Що королем хоче бути той, хто прагне управляти іншими. Але насправді це не так. Усе просто, та мені ніяк не спадало на думку... У тих, хто хотів стати королем, були ті, хто хотів, щоб ними управляли. Важливо, щоби хтось бажав мати короля. Ось чому ти звертався не до Тодді, а до провидця, чи не так?
Кейґан кивнув. І Біхьон натхнено заговорив далі:
— Так от, хоч би як сильно хтось бажав управляти іншими, якщо ніхто не визнає його королем, він не збере навколо себе такої ватаги, як ми бачили. Мусять бути піддані, які назвуть його королем. І тоді він зможе з ними отак мандрувати. І тоді хто ж такий король? Я не можу второпати. Король — це мрія хворих на королівську недугу, які хочуть стати королями, чи це мрія тих, хто прагне цих хворих зробити королями?