Так Тодді нарешті отримав нагоду побачити справжній шиктоль.
— Згляньтеся, благаю!
Само здивовано подивилася на Тодді. На жаль, той не вмів читати на обличчях наґів. Він упав долілиць і заплакав:
— Беріть усе, тільки не вбивайте!
Само засміялася.
— Агов, твій кікікінь уже мертвий.
Само хотіла сказати, що брати в Тодді більше нема чого, та він не зрозумів натяку.
— Я піду пішки! Я можу! Благаю, відпустіть! Беріть усю мою поклажу, усе, що я маю. Ось, беріть. Я пішки піду, мені зайвий тягар не потрібен. Тільки не вбивайте! Навіщо вам моє нікчемне життя?
Тодді не дочекався відповіді Само й почав розв’язувати свій наплічник. Само хотіла його зупинити, проте піддалася спокусі побачити ще й інші речі безбожників. Бо, коли Тодді без особливих зусиль прибрав сідло з ноги, збагнула, що нічого про безбожників не знає. Тодді видобув з наплічника пухнасте хутро. Вправним рухом торговця розстелив його перед Само, наче вихваляючи крам перед покупцем, і сказав:
— Погляньте! Яке розкішне чорне хутро! Природне, не фарбоване. Не сумнівайтеся. Навіть пантера чи вороний кінь не бувають такі чорні! Яке чудове хутро! Ви, певно, і самі оцінили!
Само не зводила очей з хутра. Вона бачила чорну барву зовсім не так, як Тодді.
— Невже...
— Саме так! Хутро чорнолева! Торкніться! Ну ж бо! Торкніться, прошу вас!
Само повернула шиктоль у піхви й провела рукою по хутру. Очі не обдурили її. Хутро було тепле на дотик, воно випромінювало тепло зсередини.
— Звідки воно в тебе?
Тодді зізнався, що придбав це хутро для свого королівського вбрання. Таке пояснення спантеличило Само.
— Ти — король?!
— О, це була божевільна мрія. Уже шостий десяток мені, а от провидець поплутав. Я нікого не звинувачую. Сам винен. Міг відразу здогадатися, що той монах був несповна розуму. Отже, уся провина на мені. Панно! Чи ліпше називати вас «пані»? На схилі віку кожен оглядається назад і замислюється, чи гідне й цікаве життя було в нього. І в такому віці коять багато дурниць. Як-от я накоїв.
Сповідь Тодді, певна річ, нічого для Само не прояснила. Вона наморщила чоло й запитала:
— То ти король чи ні?
— Ні! Який з мене король?
— Гаразд, зрозуміло. Хоча насправді багато незрозумілого. Але хутро це дуже добре. І ти готовий віддати його мені?
— Авжеж, беріть!
Узагалі-то Тодді приберігав хутро для початку нового життя. Наостанок роздаючи воякам своє майно, він пильнував, щоб ніхто не помітив хутра. Але для початку нового життя передовсім потрібно бути живим. І Тодді взяв хутро обома руками й шанобливо підніс у дар Само.
Але Само не прийняла подарунка. Відчепила від пояса чималу торбинку, від вигляду якої очі в Тодді засяяли. Досвідчений і проникливий торговець миттю здогадався, що лежить у тій торбинці. На Півночі гаманці шили трохи інакше, але це точно був гаман.
— Я не збиралася тебе грабувати. Ця річ мені сподобалася, і я її куплю. І вартість утраченого кікікіня відшкодую.
Само досі подорожувала тільки лісовими нетрями й необжитою рівниною, тому не витратила жодної золотої монети з тих, які взяла із собою з дому. Проте схибила, показавши Тодді гаманець.
Вона зустріла справжнього торговця — торговця до нутра кісток. Тодді вже геть чисто забув, як обіцяв віддати хутро задарма в обмін на життя. Нюхом зачув золото й почав жваво торгуватися. А Само цього не вміла. Поки тигр-богатир насолоджувався трапезою, Само відчувала себе беззахисною перед загрозливим натиском Тодді.
Рано-вранці Біхьон прокинувся, потягнувся й побачив, що Тінахан стоїть до нього спиною. Він устав і підійшов до товариша.
Тінахан виглядав щось удалині, спираючись на списа. Біхьон, позіхнув і запитав:
— Бачив добрі сни, Тінахане? Що там?
Тінахан не відповів, лише махнув рукою. Біхьон протер очі й придивився.
Гірською стежкою до них піднімалася ватага озброєних людей. Їх налічувалося принаймні п’ять десятків. Біхьон злякано глипнув на Тінахана.
— Треба розбудити Кейґана й Рюна!
— Ні, хай сплять.
— Що?
Тінахан мовчки пішов назустріч прибульцям. Біхьон мить вагався, а тоді рушив слідом.
Тінахан зупинився посеред стежки, виставив списа й чекав приходу ватаги. Біхьон невпевнено примостився поряд.
Невдовзі почувся гамір подорожніх. Провідник ватаги подав знак, і всі зупинилися, напружено вдивляючись у Тінахана й Біхьона. Після нетривалого перешіптування наперед виступив довгобородий старий з кривою патерицею в супроводі двох озброєних охоронців.