Каріндоль глянула на Свачі й твердо мислевідповіла:
— Якщо жінка вбила свою рідню тільки через образу, це достатня причина прибрати її з родини?
Свачі раптом неначе прозрів. Якби Каріндоль натякала на себе, сказала б: «задумала вбити». А вона мислемовила: «вбила». Ішлося про Хваріта, не інакше. Свачі гарячково старався дібрати потрібні слова.
— Мабуть, усі брати й сестри хоча б раз у житті бажали смерті одне одного, бо почуваються суперниками в сім’ї.
Свачі сподівався, що Каріндоль відповість: «Але Віас не обмежилася думками, вона справді вбила брата». Проте Каріндоль мислемовила не те, що він хотів почути:
— Ти вже знаєш, я не борюся за звання голови родини. Віас, поряд з якою живу двадцять вісім років, знає мене набагато краще, ніж ти, і вона ніколи не бачила в мені суперниці. Якщо вона все одно збирається мене вбити, це багато значить!
Свачі насилу вдавалося стримати луску, яка заворушилася на спині від напруження. Він повільно похитав головою і мислемовив:
— Можливо, пані Віас неправильно зрозуміла ваші наміри, коли ви її підбурювали. Чи не могла вона запідозрити, що ви передумали? Утворюється замкнене коло: ви дражните жінку, яку вважаєте небезпечною, бо вона вбила брата, який її дратував, і її гнів розпалюється ще дужче. Щось тут не так.
Каріндоль ледь помітно всміхнулася.
— Так, твоя правда.
Свачі взяв мишу, щоб не виказувати свого хвилювання. Поклав її до рота й мислемовив:
— Якщо ваша ненависть до пані Віас така суперечлива, я не можу виконувати ваші доручення.
Ковтаючи мишу, Свачі вдалося приховати почуття. Його переповнювали водночас надія і тривога. Він сподівався, що Каріндоль не закриє свідомість і щось йому розповість. Утім, він розумів, що навряд чи вона поділиться найпотаємнішим із чоловіком, адже чоловіки можуть відвідувати різні родини й передавати плітки.
— Свачі... — звернулася до нього Каріндоль.
Від несподіванки він ледь не випустив з рота мишу. Каріндоль указувала пальцем на вухо.
— Так, я говорю вголос. Слухай. І теж відповідай уголос, гаразд?
Свачі нарешті проковтнув мишу й відповів:
— Що... у чому річ?
— Так нас ніхто не підслухає.
Свачі важко перевів подих і кивнув.
— Ви так гарно вимовили моє ім’я вголос.
А я все життя думав, що воно надто просте.
Каріндоль усміхнулася.
— Свачі, не знаю, як ти сприймеш мої слова. Але скажу все відверто. Віас точно вб’є мене, якщо стане головою родини. Адже я володію її таємницею.
Свачі від нетерплячки зашурхотів лускою. Йому кортіло спитати, чи не в тому таємниця, що Віас полюбляє вбивати родичів.
— Таємниця така небезпечна?
— Не вірю, що їй таки вдасться мене вбити, але, якби вдалося, це стало б її першим або третім убивством.
Свідомість Свачі засяяла від радості.
Збентежений хранитель Серізма нахилив голову набік.
— Як це — першим або третім убивством?
— Усе просто. Ідеться про вбивства однієї жінки й двох чоловіків — Хваріта і Ювекса.
Серізма подумки засміявся.
— Он як, убивства жінок і чоловіків — різні речі! Каріндоль мислить дуже незвичайно. Отже, убивця — Віас Макероу.
— Так, преподобний. Тепер ми знаємо, що Рюн Фей не злочинець і може стати заміною Хваріту. І він має храмове ім’я. Лихо тільки в тому, що його переслідує кат. Кару посланий захищати Рюна, але Кару не впевнений у його невинуватості, — сумно мислемовив Свачі.
Проте Серізма посміхнувся.
— Ми повинні довіряти Кару. Це ж він раніше казав, що підозрює Віас. Хтозна, може, він уже здобув докази.
Свачі подумав, що це було б велике щастя. Усмішка Серізми свідчила про впевненість: усе буде добре. Серізма весело підморгнув і мислемовив:
— Може, Кару повернувся в Хатенґрадж і вже втішає втомлене тіло в чиємусь ліжку?
Свачі стрімголов кинувся до дверей, що вели до спальні Серізми. На ліжку хранителя він знайшов Кару, який непробудно спав.
Та невдовзі він розплющив очі. Йому довелося без перепочинку бігти від самого Кордону, тож сили ще не остаточно відновилися. Він тільки зміг стисло розповісти про свої пригоди. Свачі вразили кмітливість Само та її рішення йти за братом на Північ.
— Само Фей знає, що її брат — не вбивця, але прийняла обов’язки ката, щоб подарувати йому мирну смерть?
— Вона мені цього не мислемовила, але здогадуюся.
— Важко їй, мабуть... Цікаво, а що з Рюном? Він перетнув Кордон?
— Гадаю, так. Ми з пані Фей розійшлися недалеко від Кордону. Вона вже намагалася раніше перехопити загін, але до Рюна дістатися не так легко. Там лекон і доккебі. І ще Наґожер. Завжди думав, що він — вигадка зі страшних казок.