— Не віриться мені у твої байки про Наґожера й дуоксінів, ох, не віриться.
— Я і сам досі не вірю в те, що бачив. Хай там як, але ймовірність того, що рятувальники успішно доведуть Рюна до Кордону й не підпустять до нього Само, дуже висока. Ось чому я вирішив припинити стеження за Само й повернутися в місто.
— Га? Вирішив повернутися швидше, щоб відлежуватися в ліжечку?
Кару вдавано образився на кпини Свачі.
— Уяви лишень, яку відстань я пробіг! Але ти не даремно з мене глузуєш. І справді, годі байдикувати.
Кару глянув на Серізму. Той мислемовив:
— Я вам обом безмежно вдячний за службу. Але зараз усі мої думки прикуті до іншої особи. Душа болить за Рюна. Зовсім юний наґ зголосився виконати чуже завдання, про яке нічого не відає. Ходить на волосину від загибелі.
Кару кивнув і мислемовив у відповідь:
— Коли все закінчиться, ми знайдемо спосіб переправити Рюна сюди, на Південь? Від нього нині залежить доля всіх живих істот на землі. Він вартий поваги та вдячності. Мусимо йому допомогти, чи не так?
— Не знаю, чи вдасться... Не втрачаймо надії. Але спершу — невідкладні справи!
Кару кивнув і підвівся. Вийшов з келії і повернувся з глечиком у руках. Тим часом Свачі пересунув меблі, щоб розчистити місце.
Кару висипав на підлогу слизький клубок змій. Усі відійшли, щоб змії могли вільно рухатися.
Серізма почав захоплювати свідомість змій.
* * *
Спостерігаючи за зміями, що плазували підлогою, монах Ореноль радісно вигукнув:
— Наш задум у силі!
Старший наставник Дзютаґі полегшено зітхнув. Він був у розпачі відтоді, як отримав звістку про нагле вбивство в Хатенґраджі послушника, який мав вирушити до Кордону. Та зовсім неочікувано виявилося, що інший наґ зголосився виконати завдання, покладене на Хваріта, отже, справа посувається.
Окрилений Ореноль сказав:
— Дивовижно. У Хваріта був друг, який і сам хотів залишити Місто мовчання, наґ, підхожий для здійснення нашого задуму! Який збіг! І загін уже його зустрів. Бог, якого ніде немає, заступився за нас!
— Шкода, що ми не вміємо захоплювати свідомість. Я передав би зі зміями силу-силенну запитань. Шкода, ой шкода. Хто такий цей Рюн, хотів би я знати? Наґи повідомляють, що він підхожий виконавець, тож доведеться повірити... Овва! Вони перетнули Кордон пів місяця тому? Чудово!
Хранитель Серізма врахував, що його далекі співрозмовники матимуть чимало запитань, і постарався додати до зміїного повідомлення якомога більше подробиць. Змії передали все, укладене в їхні свідомості, тож були цілковито знесилені, й Оренолю довелося власноруч по одній збирати їх у глечик. Поки Ореноль наводив лад на підлозі, Дзютаґі міркував. Раптом наставник помітив, що Ореноль чомусь похмурий і сумний.
— Що з тобою, Оренолю?
— Преподобний наставнику, я щиро тішуся тим, що вогнище нашого задуму, яке, як ми гадали, зовсім згасло, несподівано розгорілося яскравіше, ніж будь-коли. Проте відчуваю присмак печалі. Що за жінка ця Віас Макероу? Вона божевільна? І Само Фей я теж не розумію. Наґи стверджують, що вона — найвидатніша з їхнього племені жінка, та от чи не дивно, що наґиня, яку вважають втіленням багатьох чеснот, зібралася вбити рідного брата? Невже в наґів це схвалюється? Хіба вона відрізняється від Віас Макероу?
— Звісно. Віас убила брата, який її дратував, а Само хоче вбити брата, якого любить, щоб не допустити його страждань, страшніших за смерть. Ці дві жінки по-різному ставляться до братів.
— Але вони обидві однаково не дбають про своїх братів! Віас убила Хваріта, хоча він не хотів помирати, і Само теж не бере до уваги бажання Рюна! їй байдуже, чи хоче він уникнути страждань. Може, він, навпаки, змирився з прийдешніми муками?
— Твоя правда. І це стосується й нашого задуму. Якби все відкрилося, чи не обурився б народ тим, що кілька голомозих монахів узяли у свої руки його долю, не питаючи згоди?
Ореноль упевнено відповів:
— Обуритися можуть тільки вражені королівською недугою. Усі, хто зберіг здоровий глузд, радітимуть!
Але наставник насупився.
— І це — мій найкращий учень... Воістину важкий тягар гріха ти несеш!
— А що я сказав не так?
Старший наставник загрозливо вигукнув:
— Ти зовсім пришелепкуватий? По-твоєму, Рюн Фей повинен дякувати Само, плескаючи в долоні, чи то, як там у наґів, бризкаючи водою на жаровню?
Ореноль роззявив рота від подиву. Подумав хвильку й почав плаксиво виправдовуватися:
— Але... це зовсім інший випадок. Само хоче вбити брата, а ми хочемо врятувати все живе!