— Дозволите зачекати тут, разом з вами? — спитав він. — Якщо я зараз вийду, можу стати цим нещасливцем.
Бау Морідоль зареготав.
Чекати довелося недовго. Посеред кабінету ляпнувся на підлогу обурений доккебі. Побачив воєводу й заволав:
— Пане воєводо! Ви хочете помінятися обов’язками? В ім’я Бога, який себе вбиває, проголошую себе воєводою замку! Згода?
Молодий слуга каштеляна, Біхьон Шрабль, дуже любив свою роботу. Сабін Хасуон подумав, що ця любов і довела бідолаху до нещастя. Він похитав головою. А Бау Морідоль зареготав:
— Оце не пощастило тобі, Біхьоне. Призначаю тебе на службу в рятувальному загоні.
Біхьон Шрабль закліпав від несподіванки.
— Якому загоні, пане?
— Ти підеш туди, куди багато століть ніхто не наважувався ходити, і допоможеш декого врятувати.
РОЗДІЛ 2 СРІБНІ СЛЬОЗИ
Король-герой промовив: «Кажеш, наґи можуть лити сльози? Ось моя порада: ясної погожої днини придивися уважніше. Їхні сльози видно тільки в дощ».
ФЕНДЖОІЛЬ. «КОРОЛЬ-ГЕРОЙ — НЕ ГЕРОЙ І НЕ КОРОЛЬ»
Рюн Фей лежав на холодному кам’яному вівтарі.
Навколо було порожньо. Він не бачив нічого, крім кам’яного вівтаря, якого торкався спиною, і почувався ніби на картині без тла.
Рюн здригнувся. Наґи не малюють картин і не співають пісень. Слухом вони не користуються, тож музичне мистецтво їм ні до чого, а живописом не займаються, бо зір у них своєрідний. Наґи бачать тепло, тож навіть шедевр найвидатнішого людського художника для них був би просто шматком полотна. Наґи можуть сприймати велике розмаїття кольорів, але не існує фарб для передавання тепла й холоду, тому до малювання наґи не мають хисту.
Ось чому для наґа уявляти себе на картині — дуже неприродна річ.
Рюн Фей розумів, чому несподівано подумав про картину й звідки взагалі довідався про існування картин. Поділитися цим ганебним секретом він би ні з ким не зміг. Рюн поквапливо озирнувся, щоб переконатися, що ніхто не підслухав його думок.
І тоді з темряви до нього наблизилися холодні тіні, які неначе очікували цієї миті.
Рюн побачив у руках невідомих кинджали — ще холодніші за них самих. Він кричав без упину, але всі наґи байдужі до звуків, і ніхто не зважав на його лемент. Рюн вирішив передати мислевислів, та нічого не вийшло. Він розгубився.
— Хіба я вже не наґ?
Рюн спробував підняти руку й зрозумів, що його руки й ноги міцно прив’язані до вівтаря. Він марно пручався, поки тіні наближалися й оточували його. Один з тих, хто підійшов, розірвав одяг на грудях приреченого. Тканина порвалася з тріском, від якого Рюна охопив невимовний жах. Він глянув на свої груди. Навіть крізь шар твердої луски бачив шалене тріпотіння свого серця. Знову глянув на постаті біля вівтаря: у їхніх грудях була тільки холодна чорнота. Усі ці наґи пройшли обряд виймання. Рюна трусило.
Тепер вони зібралися вийняти серце в нього.
— Стривайте! Я не наґ! Це помилка! Не виймайте моє серце, бо я помру! — заволав Рюн, надриваючи горло. Хоча в наґів і поганий слух, такий крик вони мали почути. Але вони стояли непорушно. Зненацька постать праворуч поворухнулася. У темряві блиснув кинджал, що вигравав різними барвами.
Рюн хотів був заголосити знову, та не встиг. Кинджал нещадно ввійшов йому в груди.
Рюн більше не міг кричати.
Він не побачив того кольору, що його безбожники називають червоним. Кров била з рани в грудях потужним різнобарвним струменем. Рюн на мить забув про біль, заворожений чарівним видовищем змішання холодного повітря й тепла від свіжої крові.
Одна постать випростала руку. Насилу дихаючи, Рюн спостерігав, як чиїсь інші руки занурилися в рану на його грудях. Від різких рухів цих рук з рани полилася ціла різнобарвна річка — кров Рюна.
Нарешті копирсання в грудях припинилося й руки підняли щось оточене діамантовим сяйвом. Потоки тепла розливалися барвистими переливами й мерехтіли. Ось воно — серце. Воно скажено билося й палало, намагалося перемогти навколишню темряву. Тепер Рюн зміг розгледіти обличчя того, хто вийняв його серце.
Він побачив власне обличчя.