— Гадаю, нам не потрібно, щоб він скидався на дуоксіна.
І ввечері того дня товариство дісталося до Джа-боро.
Південна відрога Сіґуріатського хребта захищала велике місто Джаборо від пекучих вітрів з пустелі Фунтен. Вигляд міста, оточеного високою стіною, здивував Рюна. Він не розумів, навіщо люди так ускладнюють собі вхід до міста. Тлумачення Біхьона й Тінахана не вдовольнили його, проте Кейґанове пояснення виявилося вичерпним:
— Мур — як у вас Кіборен. Він не пускає до міста тих, хто прийшов з ворожістю в серці.
Ці слова Кейґана сподобалися всім, але викликали не вельми приємні думки. Щоб перевести розмову на інше, Біхьон удав щирий подив і вказав на фортечну стіну.
— Ти диви, Рюне! Знаєш, що там?
Рюн глянув на ту частину стіни, куди вказав Біхьон. Близько до верхнього краю серед каміння, викладеного рівними рядами, упадав у око один камінь, який мав інше забарвлення. Біхьон захоплено розповів:
— Його навмисно туди вставили, щоб позначити місце, де тигр-богатир Заметинебо перестрибнув стіну з конем князя Мури в зубах. Я не вірив, поки на власні очі не побачив. А камінь, який там був до цього, зберігають у палатах князя, тому що на ньому залишилися подряпини від пазурів Заме-тинеба. Правду я кажу, Кейґане?
Кейґан кивнув. Рюн задер голову, глянув і спитав:
— Але чому цей камінь лежить не в останньому, найвищому ряду? Тигр же перестрибнув стіну, а не пробив?
— Князь дуже розсердився на Заметинеба й наказав надбудувати мур вище. Тому так і вийшло, що камінь не в останньому ряду. Але навіть така висота достоту неймовірна!
Тінахан самовпевнено заявив:
— Хе. Та я на одній нозі підстрибну — і цю стіну перескочу. Показати?
Біхьон звабився такою пропозицією, але Кейґан рішуче помотав головою.
— Тінахане, навіть не думай. Не лякай мешканців Джаборо. Вони чудово розуміють, що мур — не завада для доккебі на їздових жуках та для вас, леконів. Але говорити про це вголос вони не люблять. Ти не ворог цим людям, а твій стрибок їх зачепить за живе. Ти тільки доведеш їм, що вони марно витратили стільки зусиль на будівництво стіни. Ми ввійдемо в місто крізь браму.
Слова Кейґана були дуже слушні, й це підтвердилося біля головних воріт. Вартові радо привітали гостей міста, бо серед них побачили доккебі, й були вдячні лекону за те, що не стрибав через мур.
— Ласкаво просимо до Джаборо! Раді зустріти таких чемних панів.
Тінахан трохи їх не розумів, проте легко вклонився. Начальник варти не забарився з поясненням:
— Усі лекони, які сюди приходили, просто стрибали через стіну та зчиняли в місті переполох. Ми розуміємо: для леконів це все одно, що перестрибнути корінь чи камінь на дорозі. Але це вияв неповаги до нас. Навіщо ми будували стіну? До того ж під стіною — помешкання бідноти. Як їм ставитися до того, що їхні дахи знічев’я пробивають недбайливі лекони? За це леконів у нас не люблять. А ще, коли вони отак перестрибують...
— Дякуємо. На все добре! — Кейґан перервав нестримний потік цієї балаканини.
Але вартовий виставив руку, щойно Кейґан зібрався зробити крок. Кейґан спантеличено глянув на вартового, а той усміхнувся:
— З вас шість срібних монет.
— Що?
— Ви не дали мені закінчити. А я саме хотів сказати, що лекони, перестрибуючи мур, уникають сплати вхідного мита, і доводиться ганятися за ними по всьому місту. Як це набридло!
Ошелешений Біхьон глянув на Тінахана. Налитий кров’ю гребінь виказував його гнів. Кейґан стримано мовив:
— На моїй пам’яті в Джаборо ніколи не стягували вхідного мита. Ви хіба грабіжники, чи, може, тут у вас проходить платна дорога?
— Мито запровадили нещодавно. З одного мандрівника — шість срібних монет.
— Якось це неправильно. Ніхто тепер не заходитиме в Джаборо. А це погано для міста.
— А що мені робити? Наказали брати платню — я беру. А ще маю право, дане мені Королем-лицарем, карати порушників, які не сплачують мита!
Усі вартові наставили зброю на прибульців. Але в присутності лекона це мало вигляд відчайдушного зізнання у власній безпорадності. На жаль, Тінахана це не втішило. Ледь зачувши ім’я Короля-лицаря, він грізно підняв плечі. Кейґан зупинив Тінахана жестом і звернувся до начальника варти:
— Перепрошую, але мені невідоме це ім’я — Король-лицар. Хіба не князь Седо править у Джа-боро?
— Князь Седо покинув білий світ. Його наступником родина обрала Джиґріма Джаборо. А князь Джиґрім вирішив узяти королівське звання. І своїм королівським указом запровадив мито за вхід до міста.