Тінахан скипів і запропонував друзям відмовитися від ночівлі в Джаборо. Засмучений Біхьон погодився, але Кейґан, хоч як це дивно, дістав гроші й заплатив, скільки вимагали. Вартові, задоволені тим, що отримали мито без зайвих суперечок, докладно пояснили Кейґану, як пройти до храму. Кейґан уклонився їм на прощання й повів загін у місто.
Від вигляду міста Рюнові перехопило подих. Він не міг уявити, що бувають такі неохайні міста — з брудними вулицями й щільно поставленими будівлями. Ніде не було помітно прагнення досягти порядку й краси. А найбільше щеміло серце Рюна через те, що більшість споруд були дерев’яні. Скориставшись миттю, коли поблизу не було людей, Рюн спитав у Біхьона, чи провели для всіх цих дерев належні поховальні обряди. Відповідь була цілком очікувана:
— Ні. Їх зрубують без жодних обрядів. Але не кривися співчутливо.
Біхьон уже навчився добре розпізнавати настрої наґа з виразу його обличчя.
— Сам подумай, чи іншим племенам не здається жахливою ваша назька звичка ковтати живих тварин?
Рюн розгублено кивнув.
— І тобі теж гидко дивитися на те, як я їм?
— Ні, мені байдуже. Хоча й стараюся-таки не дивитися... Ох, і навіщо Кейґан віддав їм гроші?
Останнє зауваження знову розбурхало гнів Тінахана.
— Так, Біхьоне, так! Навіщо? Тут не платна дорога, можна ходити, скільки заманеться! Кейґане, а хай тобі всячина! Ти що, багатій? Не шкода двадцяти чотирьох срібних монет?
Кейґан, який крокував попереду, відповів, не відриваючи погляду від дороги:
— Я не багатий. Але можу заплатити, коли потрібно. Ми могли пройти повз Джаборо й не заходити в місто, проте нам корисно буде поспілкуватися з монахами.
— І що ж таке корисне вони можуть нам повідомити?
Кейґан хвильку помовчав. Коли Тінахан уже горів від нетерплячки, він продовжив:
— Звісно, Джиґрім вартий звання короля не більше за інших уражених королівською недугою. Але рід Джаборо багатий і могутній, тому від Джиґріма можна чекати великого лиха.
— Лиха?
— Судячи з того, що він запровадив мито за вхід, і з того, що це мито надмірне, він, певно, збирає кошти на майбутню війну. Для війни потрібен противник. Джиґрім міг би захопити Фечірен, Шрадос і Mexéм — найближчі міста. І всі ці міста лежать на нашому шляху. Якщо почнеться війна, доведеться йти в обхід. Це стосується й дороги назад по тому, як доправимо Рюна до храму.
— Трясця! Та він навіжений! Воювати, значить, закортіло?
Кейґан мовчки кивнув.
— Ті недоумки, яких ти, Тінахане, жбурляв і гамселив, — просто тихі дурники, не здатні нікому заподіяти великої шкоди. А ось хворий на королівську недугу, який має справжнє військо й гроші, — дуже небезпечний.
Тінахан тяжко зітхнув, а Рюн поставив запитання, яке прозвучало недоречно:
— А що, на Півночі є наґи?
Біхьон і Тінахан спантеличено глянули на нього. Кейґан сказав:
— Ти — єдиний наґ на Півночі. Але до чого це?
— Ти казав про війну. Як цей чоловік, якого називають королем, зібрався воювати, якщо тут немає наґів?
Тінахан і Біхьон не второпали, навіщо наґи для війни, і запитали про це в Рюна, але той знітився. А ось Кейґан зрозумів його думку. Останньою війною, про яку знав Рюн, було Велике завоювання. А наґи не воюють між собою. І Кейґан пояснив:
— Люди ведуть війни з людьми.
Рюн сторопів від подиву.
— Чому?
— Тому що харчуються зерном. А для його вирощування потрібна земля. Хто має більше землі — матиме й більше зерна. І люди воюють, щоб віднімати чужі землі.
— Як же так можна?
— Але наґи теж завойовники.
— Що?
— Вам потрібні ліси, де можна ловити дичину. І ви почали Велике завоювання, захопили всі землі на Півдні та засадили їх лісами.
Приголомшений Рюн мовив:
— Це сталося, бо в людей і наґів різний спосіб життя! Мої предки не мали вибору! Вони не загарбували ліси й тварин інших наґів.
— У наґів народжується мало дітей. І вони займають половину всіх земель. Дичини там зараз удосталь. А от люди багатодітні, й землі їм бракує. Тому вони воюють. Можна стверджувати: якщо тут усе-таки з’явиться король, війни уникнути не вдасться.
— Чому?
Тінахан думав, що Кейґан розкаже про бажання королів прославитися завоюваннями та керувати іншими людьми. Проте Кейґан дав дуже несподівану відповідь.
— Король випиває всі сльози своїх підданців, і люди, утративши сльози, утрачають серця. Ось яке лихо здатні заподіяти королі.
Біхьон уловив суть цих слів, а ось Рюн і Тінахан нічого не зрозуміли. Вони просили ще пояснень, але дорога вже привела загін до храму, і Кейґан припинив зайві теревені.