— Але тобі личить бути королем. Я ще не бачила короля за таким високим муром. Певно, тебе кличуть Королем-каменярем.
— Я — Король-лицар!
— Король-лицар? Хай буде так. Ти щось казав про королівську відповідальність, але я нічого не второпала, якщо чесно. А моє право вимагати наґа я тобі зараз покажу.
Само випростала з-під хутра обидві руки. У сутінках люди сплутали її луску з кольчугою. Коли вона оголила голову, усі зойкнули, побачивши її лускате обличчя. Містяни ніколи не бачили наґів, але сумнівів ніхто не мав.
— Як бачите, я — наґиня. У нас з тим наґом власні справи, і втаємничувати в них безбожників я не збираюся. От вам і пояснення.
Короля-лицаря до нестями розлютила величава мова й твердість у голосі Само. Він заволав:
— Ти — чудовисько! Ти взагалі знаєш, куди забрела? Ти на Півночі! Здохнути хочеш? Стріляйте в неї та тигра!
Кілька вояків мить вагалися, та зрештою прицілилися з луків. Розгублений Кітата сказав:
— Наґи не вміють розмовляти. Це не може бути наґ!
— Значить, це ще мерзенніша потвора! Стріляйте мерщій!
Ошелешена Само дивилася на стіну, але не рухалася. Вояки випустили стріли, як наказав Король-лицар.
Стріли відскакували від землі просто біля тигра-богатиря, але він стояв непорушно. Король несамовито вилаяв своїх невправних лучників і сам узявся за лук. Само вистромила з-під хутра шиктоль і відбила пущену в неї стрілу. Король-лицар шаленів, а Само тільки пронизувала його холодним поглядом і погладжувала тигра-богатиря по велетенській голові.
Тигр розвернувся й відбіг від стіни в темряву. Король-лицар гукнув:
— Утікаєш? Я тебе не відпущу! Відчиніть ворота, наздоженіть їх!
— Вона не втікає, Ваша Величносте.
Король-лицар спантеличено закліпав. А за мить побачив, як розтинають темінь два зелені вогники. Нажаханий Король-лицар збагнув, що тигр-богатир дивиться на нього.
Звір біг до стіни.
Перш ніж Король-лицар чи Кітата встигли дати наказ воякам, тигр з розгону блискавично стрибнув. Той карколомний стрибок скидався на справжнісінький політ. Вояки, добре знайомі з леконівськими стрибками через стіну, обхопили голови руками й попадали долілиць. Решта людей стояли з роззявленими ротами, не в змозі зрушити з місця. Кітата однією рукою схопив Короля-лицаря за плече й відштовхнув назад, а другою вихопив з піхов меча.
Уже в стрибку тигр-богатир зрозумів, що подолати стіну не вдасться. Він розвернувся в повітрі й відштовхнувся від стіни задніми лапами. Стіна здригнулася й загула. Тигр розчаровано настовбурчив хутро на зашийку та глянув угору. А люди на стіні перелякалися ледь не до смерті. Знизу до них долинуло приглушене й все одно моторошне ревіння.
Король-лицар сховав обличчя в долоні й завмер там, куди його відштовхнув Кітата. А той придушив у собі бажання копнути небожа під зад, підійшов ближче до краю стіни й вигукнув, розмахуючи мечем:
— Схаменися! Тигр-богатир не зможе перестрибнути мур Джаборо вдруге!
Само глянула на Кітату, потім — на голову тигра. Звір розлючено ревів, не дослухаючись до думок, які посилала йому Само. Наґиня терпляче наполягала, і тигр нарешті відскочив назад.
Він ще раз розбігся й кинувся до стіни. Кітата жалісливо поцокав язиком, ніби вважав спробу марною. І справді, цього разу тигр стрибнув значно нижче. Кітата гукнув:
— Дзуськи!
Але Само й не збиралася перестрибувати стіну. Вона тримала шиктоль на рівні плеча, як спис, і, коли тигр підняв її в повітря, відштовхнулася від його спини та стрибнула сама. Нестерпно заскреготіло залізо об камінь. Люди нагорі злякано зойкнули, бо побачили, що тигр приземлився без вершниці. Кітата й кілька сміливців визирнули за мур.
Само Фей висіла на встромленому в стіну шиктолі. З вуст Кітати зірвався стогін захвату її неймовірною силою і витримкою. Але він не уявляв, що наґиня робитиме далі. Раптом люди у відчаї заголосили. Кітата кинув погляд на тигра.
І кров застигла в його жилах.
Тигр-богатир розбігався втретє. Без вершниці йому було легше, і він розвинув шалену швидкість. Само в цей час уперлася ногами в мур, виставила спину. Кітата зблід і ледь не зомлів.
Тигр-богатир відштовхнувся в стрибку від спини наґині. Він утягнув пазурі, щоб не поранити її, але здавалося, що хребет наґині не витримає такої ваги. Шиктоль несподівано вислизнув зі щілини між каменями, Само впала далеко від стіни й покотилася по землі. Проте Кітата не зміг насолодитися видовищем її поразки.
Тому що сталося те, чого не траплялося вже кілька сотень років: тигр-богатир перескочив фортечний мур Джаборо. Страшно рикаючи, він наближався до Кітати.