Рюн не знав, як відповісти. Само холодно мислемовила:
— Бідолашний мій братику.
— Само, зі мною все гаразд. У мене добрі друзі, вони піклуються про мене. Я, навпаки, за тебе хвилювався. Моя душа розривалася від болю, коли я мусив залишити тебе в піраміді!
У відповідь Само всміхнулася.
Кітата Джаборо горів від нетерплячки. Четверо чужинців давно вже піднялися на вежу та стояли там мовчки й непорушно. Кітата вирішив утрутитися.
— Агов, шановні! Що ви там робите? Граєте у витрішки з наґинею?
Біхьон відповів:
— Наш Рюн і та наґиня обмінюються мислевисловами. Це можуть чути лише наґи. Розумію, вам нудно, але доведеться зачекати.
— Життя Його Величності в небезпеці, ми не можемо чекати!
— Ці наґи — брат і сестра. Вона переслідує його, щоб убити. У них все доволі складно. Дайте їм з’ясувати стосунки.
Кітата роззявив рота від подиву.
— Як тобі вдалося захопити свідомість тигра-богатиря? Я й не знав, що ти така вправна!
— Ти й сам знаєш, я тільки мишей умію знерухомлювати. Не відаю, як це вийшло з тигром. Навіть не впевнена, що захопила його свідомість. Він виконує те, чого я хочу, але мені завжди здається, що він робить це за власним бажанням, а не за моїми наказами.
Рюн не зовсім зрозумів, про що йдеться. Зненацька Само вихопила шиктоль.
Рюна налякав навіть не сам шиктоль, а те, яким знесиленим рухом Само витягла його з піхов. Мабуть, вона дуже постраждала від падіння зі стіни, коли тигр відштовхнувся від її спини. Мабуть, її мучив біль, хоча мислемовила вона спокійно.
— Рюне, спускайся до мене.
— Само!
— Ти вже знаєш про сьозайн-те-шиктоль.
— Я не вбивав Хваріта. Його вбивця — ...
— Віас Макероу.
Рюн остовпів. Само сперлася рукою, якою тримала шиктоль, на спину тигра, бо втрачала сили. Доторк зброї наполохав звіра, і він мимохіть стиснув щелепи. Ноги Короля-лицаря судомно здригнулися. Тигр відчув це й розслабив щелепи, щоб не зашкодити бранцеві.
— Я все знаю, Рюне. Віас убила Хваріта. А ти виконуєш його передсмертне прохання. Це й привело тебе в землі безбожників.
— Як... як ти дізналася?
— Якщо без зайвих подробиць... Я випадково зустріла в лісі товариша Хваріта. Він поділився зі мною дечим, я обмізкувала й дійшла таких висновків.
— Тоді сьозайн-те-шиктоль здійснювати не потрібно!
— Рюне, я мушу завершити почате.
— Чому?
Само поправила хутро, щоб не сповзало, і мислемовила:
— Сьозайн-те-шиктоль неможливо скасувати. Його потрібно виконати.
— Я ні в чому не винний, ти про це знаєш... І все одно хочеш мене вбити?
— Рюне, тобі не вдасться вижити в цих краях.
Рюн міцно вчепився в поруччя. Його луска голосно шаруділа. Він застогнав, пригадав, який сором і жах пережив через викрадення Королем-звитяжцем, коли почав линяти. А Само вела далі:
— Наґи мусять жити в Кіборені. Так велить природа.
Раптом вона заговорила вголос:
— Агов, люди! Там, на вежі!
Від несподіванки Кітата підстрибнув на місці. Вояки глянули вниз. А Кейґан подивився на Тінахана. Той ледь помітно кивнув.
Само підняла шиктоль і спрямувала його на Рюна.
— Відпустіть наґа до мене. Інакше тигр перегризе горло вашому королю.
Кейґан рвонув Рюна за руку, той зробив крок назад, не втримав рівноваги й упав у міцні обійми Тінахана, який очікував цієї миті, змовившись з Кейґаном. Той рвучко вихопив Незламного. Коли Кітата обернувся до них, то побачив, що Рюн уже під захистом лекона й чоловіка зі страшним мечем. Кітата відчайдушно виставив і свого меча. Кейґан тільки похитав головою.
— Марна справа.
Сива борода Кітати затремтіла. Він неочікувано випростав руку, вільну від меча, упіймав першого-ліпшого розгубленого вояка й приставив лезо до його шиї.
— Ані руш!
На вежі запала коротка моторошна мовчанка. Приголомшений Тінахан зазирнув у вічі Кітаті й спитав:
— О! Заручник? Хіба це не твій вояк?
Усі вояки прикипіли поглядами до воєводи. Нещасний заручник ледь не плакав:
— Пане воєводо, благаю, не треба!
Кітата вирячив налиті кров’ю очі на Кейґана.
Кейґан прикусив губу. Кітата Джаборо був нащадком мудрих предків, досвідченим воїном і зовсім не простаком. Він був готовий на все.
Воєвода прошепотів на вухо заручнику:
— Прошу вибачення, Xaкpéнe. Пробач мені!
— Пане воєводо, що ви...
— Агов, ти, доккебі! Засліпи своїм вогнем товаришів! Інакше зараз переріжу йому горлянку — і будеш весь у крові!
Тінахан охнув і глянув на Біхьона. Мертвотно блідий Біхьон здавався таким наляканим, що в Тінахана знову набух гребінь.