Кейґан сипав гнівні іскри з очей. Ґодайн, що стояв трохи віддаля, несамовито заволав:
— Зупинися! Зупинися, кажу, Кітато!
— Ані руш! І ти теж, Ґодайне!
Монах застиг на мить, а потім безпорадно затупав і закричав:
— Ти відбився глузду, не інакше! Не смій дражнити доккебі! Згадай, що сталося в ущелині Акінсроу та на острові Фесірон. Ми всі помремо! Місто буде знищене дощенту!
— Але ж цікаво все розгортається, хіба ні?
Вояки збагнули, що відбувається, і всі сполотніли. Хакрен, до горла якого було приставлене лезо, мало не зомлів. Тінахан трохи відсунув списа вбік і сказав:
— Слухай мене, негіднику! Джиґрім — ніякий не король. І в місті живе не тільки родина Джаборо. Яке право ти маєш гратися із життями містян заради того вилупка — твого родича?
Кітата Джаборо, раз у раз підтягуючи Хакрена, ладного впасти, мовив:
— Твоя правда. Не можна мені ставити під загрозу життя всіх джаборців через небожа. Він — не король, просто князь, якщо тільки народ не скине його після цього випадку. Усе правильно. Але я хочу спитати: чому ти говориш лише про мого небожа? А ти маєш право ставити під загрозу життя нашого князя заради цієї лускатої потвори з Півдня? Ці потвори вбивають власних родичів! Якщо вже говорити про право, я теж скажу. Ти не з родини Джаборо, ти не з нашого міста! Яке право ти маєш вимагати, щоб ми пожертвували Джиґрімом?!
Тінахан затявся.
— Як ти посмів обізвати мого друга потворою?! — пробурчав він і у відчаї обернувся до Кейґана.
Той стояв непорушно, наставивши Незламного на Кітату. Кітата заволав:
— Доккебі! Роби вже, що тобі кажуть!
— У цьому немає потреби, — Кейґан відвів меч.
Він повісив Незламного на гачок за спиною, склав руки на грудях і наказав Тінахану прибрати списа. Понурий Тінахан перевернув свою зброю і спересердя глибоко встромив її вістрям між каменів. Це означало, що він не бажає віддавати або кидати списа. Утім, від цього в очах вояків і Кітати не поменшало страху. Тінахан і собі склав руки на грудях. Біхьон полегшено зітхнув, але побачив, що лють Тінахана не вщухла, і здригнувся. Кейґан тихо сказав:
— Ми прибрали зброю. Ти хочеш, щоб Рюн спустився?
— Так!
— Нам з ним потрібно порадитися. Зачекай.
Кейґан підійшов до Рюна. Він хотів дещо сказати йому на вухо, але передумав, бо їх могли підслухати. Тоді він відвів Рюна якнайдалі від людей, обійняв його однією рукою за плечі, а пальцем другої почав швидко писати на стіні невидимі нікому, крім наґа, літери.
Палець Кейґана залишав на холодному камінні тепловий слід.
«Спустися».
Спантеличений Рюн зазирнув у вічі Кейґану. Той писав далі.
«Спустися й убий сестру».
Луска Рюна так настовбурчилася, що врізалася в шкіру Кейґана. Пори біль він писав далі.
«Їй зараз важко рухатися. Піди до неї, прийми сьозайн-те-шиктоль на себе. І вбий її».
— Як ти можеш таке....
Кейґан поквапливо затулив Рюну рота. Той відкинув долоню Кейґана й злісно глянув на нього. Але обличчя Кейґана нічого не виражало. Він знову почав водити пальцем по стіні.
«Я помилявся, коли думав, що за Кордоном ти будеш у безпеці. Було б добре, якби ти полетів тоді верхи на Нані. Твоя сестра тепер носить хутро чорнолева, вона може переслідувати тебе вічно. Зараз вона заслабла, це рідкісна нагода, яку не годиться втрачати. Спускайся. Убий сестру».
— Я не можу!
«Пиши на стіні. Тигра-богатиря не бійся. Щойно вона помре, його свідомість звільниться й він, мабуть, утече. У цих краях тигри почуваються незатишно. А якщо тигр тобі загрожуватиме, Тінахан сполохає його кукуріканням».
Рюн скинув руку Кейґана з пліч і гнівними рухами почав писати. Кейґан не бачив теплового сліду, але встигав слідкувати за пальцем і читати.
«Я не боюся тигра! Я не хочу вбивати сестру!».
«Ти згоден бути вбитим?»
Рюн напружився. Рука Кейґана безжально писала далі.
«Сестра ніколи тебе не облишить. Хочеш померти?»
«Краще я помру, ніж убивати її! Так, я готовий померти!»
«Тоді Біхьон не зможе привезти в замок Тисячі всесвітів винагороду».
Рюн не зрозумів. Кейґан з таким самим байдужим виглядом писав далі.
«А Тінахан не отримає коштів на свої пошуки скарбів. І Великий храм буде розчарований».
«Чому ти про це говориш?»
«Тоді ти не виконаєш передсмертну волю Хваріта Макероу».
У Рюна потемніло в очах, і він похитнувся. Кейґан підхопив його під пахви. Рюн деякий час борсався, але зрештою повис на руках Кеґана. Наґ зазирнув людині в обличчя.