Обличчя Кейґана було значно холоднішим за лускате обличчя наґа.
Само Фей похилила голову від болю й утоми. Не почула, як відчинилася міська брама. Але почув тигр-богатир. Він глухо загарчав, і затиснутий у пащі Король-лицар знову засмикався. Само відчула, як здригається тіло тигра, і підвела голову.
Ворота Джаборо розчахнулися. Само пильно придивилася й побачила нечітку постать, яка здалася їй незнайомою. Під час мислерозмови з Рюном, коли той стояв на вежі, Само його не бачила.
Вона шукала Рюна поглядом.
Ворота зачинилися за тим, хто вийшов. Дивна істота наближалася. Виснажена Само бачила все розмитим, від болю її нудило. Стримуючи бажання блювати, вона насилу розплющила очі.
І зрозуміла, що перед нею не людина. До неї поволі йшов Рюн.
«Чому він такий гарячий?» — здивувалася Само.
Тіло Рюна від тімені до п’ят випромінювало тепло. Само зметикувала, що це справа доккебі, й була вражена.
«Он як! Він огорнутий доккебінським вогнем. Тому я його не помічала».
Поки Рюн підходив, вона зрозуміла, що вогонь не надто гарячий. Послала вдячний погляд на вежу, де стояв доккебі, який допоміг Рюну не замерзнути в холодних північних землях. А Біхьон тим часом стривожено зиркав на Кітату, який досі тиснув клинком на горло заручника. Само не розуміла, що відбувається на вежі, й це її не цікавило.
Рюн зупинився на незначній відстані від тигра.
— Само, я прийшов.
— Бачу.
Само хотіла злізти з тигра, але тіло її не слухалося. Вона незграбно сковзнула на землю й упала. Рюн кинувся їй допомогти, але тигр вороже нахилив вуха й загарчав. Частина Короля-лицаря, що виднілася з пащеки, моторошно заворушилася. Тому Рюн зупинився.
— Само, як ти?
Наґиня сперлася на шиктоль однією рукою, а другою підтягнулася, тримаючись за хутро звіра. Вона ледь стояла на ногах, проте зробила кілька змахів шиктолем, ніби хотіла переконатися, що здатна управляти власним тілом. Важко дихаючи, Само виструнчилася й мислемовила:
— Виймай сайкер, Рюне.
— Само, я не вбивав Хваріта. І ти це знаєш.
— Доказів нема.
— Навіщо вони? Тут лише я і ти. Докази потрібні, щоб задовольнити чужих. І ці чужі нам наґи не змушені зараз наставляти мечі на тих, кого люблять. Це робимо ми! Чому ми повинні дбати про те, що подумають інші?
Само похитнулася. Вона збагнула, що ліва нога зламана й перенесла вагу тіла на праву. Не в змозі йти, указала шиктолем на пояс Рюна.
— Рюне, виймай сайкер!
— Само!
Само роздратовано мислемовила:
— Що ти зібрався робити тут, у цих жахливих краях, де холод пронизує до кісток, де блукають пихаті навіжені, які звуть себе королями? Від самої думки про життя тут луска стає сторч!
— Я мушу виконати волю Хваріта. У мене є справа.
— І яка ж?
— Я поки не знаю. Хваріт мислемовив, що у Вежі сердець — вороги наґів і що вигнати їх можна, лише об’єднавши сили з людьми.
Від гострого головного болю Само не змогла приборкати гнів.
— Які ще вороги наґів? У Вежі сердець — тільки наші серця та хранителі!
— Значить, хранителі і є нашими ворогами!
Само була приголомшена.
— Що? Хранителі, женихи Богині? Маячня!
— Справді, у Вежі сердець — тільки серця й хранителі. І Хваріт точно мав на увазі їх. Вони — вороги наґів.
— Ти говориш про праведників, які присвятили життя служінню всім наґам?
— У назькому суспільстві чоловіки — ніхто. Хранителі — чоловіки, загнані у Вежу жінками, яким належить світ. Щоби знайти тих, хто найбільше ненавидить назькі звичаї, достатньо лише поглянути на найвищу будівлю в місті, яку видно звідусіль!
Само втратила рівновагу, але втрималася, схопившись за хутро тигра. Рюн пристрасно мислемовив те, що накипіло в нього на душі.
— Певна річ, серед хранителів є ті, хто щиро бажає стати женихами Богині й служити всім наґам. Але є і такі, хто ненавидить наґів, кого переповнює невдоволення. Подумай, як Віас Макероу убила Хваріта! Наче комаху розчавила! У Вежі точно є чоловіки, сповнені ненависті до жінок, бо ті вважають їх гіршими за тварин. Це і є вороги наґів. Наші вороги!
— Рюне, що ти верзеш?
— І ці вороги вбили нашого батька!
Само ошелешено дивилася на Рюна. Її вагання враз мов рукою зняло. Стало очевидно, що розум Рюна затьмарений марновірством.
— Ти говориш про Юсбі? Та він же помер від хвороби.
— Наґ, який вийняв серце, помер від хвороби? Він спокійно сидів, аж раптом з його тіла почала сочитися кров. Що це за хвороба така? Не може бути!
— Дивно... Так, дивна, дуже заразна хвороба. І тому всі його речі спалили!