— Я не про це! Я не хочу її вбивати!
— Тоді вона вб’є тебе.
— Але ще не вбила. І, можливо, їй так і не вдасться.
— Тобі просто пощастило. Не розраховуй на вічне везіння.
— Я вірю, що мені не доведеться її вбивати й що вона не вб’є мене.
Кейґан опустив очі.
— Ми тебе захистимо тільки дорогою до Великого храму Хаінся.
— Що?
— Така була домовленість. А потім ти залишишся без захисту. Тільки з вірою в серці.
Рюн з болем у голосі гнівно вигукнув:
— Ну й нехай! Буде, що буде!
— Гаразд. Тоді лягаймо спати. У нас через цю дурнувату метушню залишилося мало часу на сон.
Рюн обурено зашурхотів лускою:
— Гаразд. Але перш ніж заснути, скажи: що тече в твоїх жилах?
— У моїх жилах?
— Так! Ти так легко говориш про те, що я втратив нагоду вбити рідну сестру, дорікаєш мені, що я її не вбив. Що ти взагалі таке? А ще ти був готовий власноруч убити товариша, щоб не загинули містяни. Вони ж тобі ніхто!
Біхьон розгублено втрутився:
— Рюне, Кейґан учинив правильно. І я після смерті не перестану існувати.
— Я не про те! Трясця! І сам знаю, що він завжди каже правильні слова, обирає правильні рішення. Я хочу знати, що тече в його жилах. Кейґане, зізнайся, ти залізнокровний?
Рюн указав пальцем на Кейґана й вигукнув:
— Невже мій батько справді пожертвував заради тебе власною рукою?
В очах Кейґана миттєво спалахнули вогники. Це помітив лише Асхваріталь. Він сполохано злетів з плеча Рюна, і всі кинулися його ловити. А дракон облетів келію та всівся на полицю.
— Рюне.
Рюн саме стежив очима за драконом, і несподіваний звук його трохи налякав. Він перевів погляд на Кейґана. Той сидів, похиливши голову, здавався байдужим, наче неживим. Рюн голосно ковтнув.
— Захищати тебе — мій обов’язок. А що тече в моїх жилах, тебе не обходить.
— Що ти говориш?
— Якщо скажу, нестерпний страх розірве твою свідомість на шмаття.
Рюн нічого не зрозумів, але розпитувати далі не наважився. Тому що здогадувався: Кейґан, як завжди, каже правду.
* * *
Віас Макероу намилувалася нічним Хатенґраджем і перевела погляд на свої руки.
У руках вона тримала тонку дощечку. Простенькі з вигляду дощечки для письма високо цінувалися в наґів. Не було навіть потреби дивитися на печатку виробника зі зворотного боку, щоби зрозуміти, що це виріб найкращого ремісника, виготовлений після проведення належного поховального обряду для дерева. Віас уперше в житті отримала повідомлення на дощечці. І це її дуже схвилювало, хоча вона й не хотіла в тому зізнаватися. Віас не знала, яка родина надіслала повідомлення, і її більше здивував не його зміст, а те, що написане воно було на дощечці.
Віас прочитала повідомлення вшосте.
«На щастя, чергова вистава Радіоль Сен обіцяє бути сприйнятою погано. Подейкують, що найтерплячіші глядачі не зможуть подолати дрімоту. Але, коли Ваша ласка, приходьте сьогодні ввечері в дім родини Сен, щоб подивитися її виступ. Так Ви заслужите щиру вдячність Радіоль Сен і мою скромну прихильність».
Підпису не було. Відсутність підпису й підозрілий зміст насторожили Віас.
Спершу вона припустила, що це одна з витівок Каріндоль. Але перечитала послання тричі й збагнула, що Каріндоль не змогла б так висловитися. Ще три прочитання повністю переконали Віас, що це — не справа Каріндоль. Сестра віддавала перевагу особистому спілкуванню. Віас не розуміла, чим може їй зашкодити відвідування вистави тієї дурепи Радіоль, яка вважала себе видатною постановницею і виконавицею. Якби Каріндоль направду замислила послати Віас у гості до родини Сен, то за приманку обрала б ім’я старшої дочки родини — Шуйсін, а не Радіоль.
Зрештою Віас вирішила піти на розвідку. Глибоко вдихнула й наказала одному із чоловіків свого почту ввійти в дім родини Сен.
Невдовзі до Віас вибігла Радіоль, яка просто сяяла від щастя. Віас подумки злісно всміхнулася: наґині з впливової сім’ї не годилося так зустрічати гостей.
— Віас! О Богине! Це — Віас Макероу! Ви прийшли подивитися мою виставу! Я така рада. А я навіть запрошення вам не надіслала. Ой, я не хотіла вас образити. Просто ви — така поважна пані, що я не насмілилася вам писати!
Віас щойно прийшла, а вже картала себе за те, що піддалася чарам жалюгідної писемної дощечки. Радіоль узяла її під руку й почала водити туди-сюди під свої нескінченні теревені. Така надмірна невимушеність дратувала Віас, і вона ледь стримувалася, щоб не зашарудіти лускою. Вони з Радіоль мали зовсім різні зацікавлення. Крім того, Віас була визнаною майстринею у своєму виді діяльності, а Радіоль усі мисткині вважали нездарою. Навіть далекій від мистецтва Віас було відомо, що Радіоль рятує лише її походження з родини Сен. Тимчасом як сама Радіоль не підозрювала, що її творчості ніхто не цінує.