Біля підвищення стояв Кітата Джаборо з кількома вояками. Він скривився й відповів Кейґану:
— Якщо по правді, мені важко стояти. Ти взагалі людина, чи ні? Як ти додумався мене вкусити?
Біхьон пирснув сміхом, подумавши, що Кейґан змінив свої харчові звички. Але відповідь цього не підтвердила.
— Мене тримали п’ятеро вояків, а ти бив ногами. Який вибір я мав?
Біхьон полегшено зітхнув, а Рюн закричав:
— Ке.. Кей... Кей..!
Говорити вголос чомусь не вдавалося. Він здогадався, що це від переохолодження. Біхьон підморгнув йому й огорнув доккебінським вогнем. Відігрівшись, Рюн вимовив те, що хотів:
— Кейґане, що трапилося? Чому ми тут?
Кейґан відповів спокійно, мовби говорив про погоду:
— Коли ми спали в храмі, ці люди прийшли й захопили нас у полон.
— А чому вони тебе так побили?
— Тому що я не погоджувався з викраденням.
— Якщо ти так відчайдушно боровся, як сталося, що схопили мене? Навіть якщо я нічого не чув, як міг терпіти, поки мене зв’язували?
Біхьон і Тінахан витріщилися на Кейґана в очікуванні пояснень. Щоб дивитися на нього одночасно, їм довелося добряче пововтузитися. Рюн збагнув, що їм теж не відомі подробиці. Кейґан стримано пояснив:
— На світанку вояки загасили вогонь у нашій грубці. І ти, Рюне, змерз. А сюди потрапляє сонячне світло, і воно тебе трохи оживило.
Рюн зрозумів, чому було так холодно. Кейґан вів далі:
— Я вийшов надвір, щоб перевірити, чому стало холодно в келії, і цієї миті вояки вдерлися й ударили Тінахана по голові молотком.
— О, а я все думаю, чого це довбешка тріщить! Уже думав, чи не залежався, бува!
Від голосу Тінахана Кітата й вояки сторопіли. Біхьон нетерпляче спитав:
— А я, що ж я? Чому не прокинувся? Мене чимось опоїли? Чи отруйною голкою вкололи? Що це за зілля могло бути?
— Ну... коли тебе зв’язували, ти просто міцно спав.
— Міцно спав?
— О, так міцно, що й тупіт слона тебе не розбудив би! Мабуть, розслабився, бо не мусив підтримувати доккебінський вогонь на Рюні.
Біхьон чомусь розвеселився, і його веселощі остаточно спантеличили Кітату й вояків. У доккебі вміння добре висиплятися вважається гарною рисою, тому Біхьон сприйняв слова Кейґана як похвалу. Але той не пояснив цього Кітаті, а лише спитав:
— Кажи вже, чого хочеш від нас, воєводо. Якщо не наказав убити відразу, а з таким клопотом нас сюди доправив, значить, маєш якусь мету.
— Я від початку не збирався вас убивати. Я ж не дикун якийсь. І серед вас доккебі. Хіба я не розумію, що душа вбитого доккебі полетить до замку Тисячі всесвітів і поскаржиться на своїх убивць?
— Даремно ти хвилювався, воєводо.
— Чому?
— Бо помсти від доккебі можна не боятися. Вони не прибігли б мститися за вбитого одноплемінника. Душу, яка повертається до замку Тисячі всесвітів, радо зустрічають і ставляться до неї з пошаною. Душа померлого доккебі стає старійшиною. Тому Біхьон не образився б на тебе, а просто почав би нове життя.
— Авжеж, коли стану старійшиною, напишу книгу про тлумачення снів. Гідне заняття для старійшини!
Біхьон широко всміхався. А Тінахан сердито дорікнув Кейґану:
— Гей, ти навіщо їм таємниці виказуєш?
Кітата Джаборо розгублено глянув на Кейґана. Той стримано мовив:
— Нічого страшного, Тінахане. Вони все одно не можуть убити нас. Зовсім не складно здогадатися, чого вимагатимуть. Дракона, чи не так?
Рюн зашурхотів лускою і швидко роззирнувся.
Асхваріталя ніде не було видно. Кейґан сказав:
— Вони не можуть нас убити. Бояться гніву дракона.
Кітата, вражений проникливістю Кейґана, кивнув. Він зібрався вже щось сказати, коли Біхьон завадив йому криком:
— А де Нані?!
— Нані? Красуня Нані? Звідки мені знати?
— Мій жук! Це його кличка! Де Нані?
Дізнавшись кличку жука, Кітата й вояки подумали те саме, що колись подумали Кейґан і Тінахан. Тінахан загиготів, а Кітата потер чоло й відповів:
— Дивно ти його назвав, нічого не скажеш. У стайні твоя красуня. Йому наносили вдосталь дерев і квітів, не хвилюйся. А тепер поговорімо про...
— Стривай, а мій спис? Куди поділи мого списа, вражі діти?!
Кітата роздратовано заволав. Це були не полонені, а справжнє лихо.
Кітата заприсягнувся Тінахану, що його вояки, чисто вимивши руки, ушістьох віднесли списа в надійне місце, ще раз запевнив Біхьона, що про Нані добре дбають, хоча, звісно, і не так, як у стайні замку Тисячі всесвітів, а ще про всяк випадок повідомив Кейґану, що його незвичайний меч теж цілий і неушкоджений, а тоді вже нарешті зміг сказати, що хотів. Кейґан точно вгадав його вимогу: Кітата бажав отримати дракона. Луска в Рюна настовбурчилася. Кейґан помотав головою.