Тінахан радісно всміхнувся, але відразу й стривожився; глянув на Кейґана. Біхьон і собі спробував визирнути з-за його спини, щоб побачити вираз обличчя Кейґана. Той сказав:
— Рюне, ти хочеш служити Джиґріму Джаборо?
Рюн глянув Кейґану в очі й відповів:
— Якби він ввічливо попросив, я б ще подумав, але вести справи з викрадачем не хочу.
— Ти правий, сто разів правий! — вигукнув задоволений Тінахан.
Обличчя Кейґана й далі нічого й не виражало.
— А віддати їм Асхваріталя ти згоден?
— Що?
— Я запитую, чи вирішив ти щось стосовно Асхваріталя. Віддаси його Джиґріму Джаборо? Якщо підемо далі з драконом, подібні халепи траплятимуться ще не раз. А це нам заважатиме. І наражатиме нас на небезпеку. Тому пропоную обміняти дракона на свободу й певну винагороду.
— Невже ти справді...
Рюн навіть не зміг договорити й обурено зиркнув на Кейґана. Той мовчки очікував відповіді. Рюн ледь видушив із себе:
— Не знаю, що ти подумаєш, але я вважаю Асхваріталя своїм другом. Це я розбудив насінину, я викопав його. Як я сказав тим людям, піклуватимуся про нього, поки він того хотітиме.
— Тобі буде непросто з ним.
— Розумію, адже я нічого не знаю про драконів.
— Річ не в тім. Дракон виросте й без твого втручання, навіть у найважчих умовах, які тільки можна уявити. Ось чому тобі буде з ним важко.
— Що ти хочеш сказати?
— Рюне, ти ж наґ, ти, мабуть, добре знаєшся на рослинах.
— То й що?
Кейґан замислився на мить і заговорив далі:
— Ось дивися. Зараз в Асхваріталя чотири лапи й двоє крил. Але якщо його помістити під землю, крила відімруть, бо під землею вони не потрібні. Зате передні лапи стануть міцними й товстими, як у крота. Якщо ж Асхваріталь житиме в пустелі, у нього, мабуть, виросте горб, як у верблюда, щоб запасати воду, а може, і довжелезний хвіст, схожий на корінь, щоб висмоктувати підземні води з глибини. Якщо, хоча це й мало вірогідно, ти помістиш його під воду, він утратить лапи й крила, а натомість відростить плавці.
Біхьона зненацька підкинуло високо в повітря, тому що від згадки про воду Тінахан рвучко відстовбурчив пір’я. Здивований Рюн кивнув.
— Я про таке не думав. Хоча й знав, що дракони можуть набувати різного вигляду.
— Яким виросте дракон, залежить від тебе. І вигляд його, і норов. Це нелегка справа. Можна подумати, що ростити дракона неважко, бо він пристосовується до будь-яких умов. Але так мислити — безвідповідально. З дракона може вирости чудовисько. А дорослим драконом управляти неможливо. Тому в давні часи, коли драконів на світі було чимало, мудреці, з волі Небес натрапивши на драконів квіт чи драконів корінь, давали йому спокій та йшли собі геть. Уважали, що виростити дракона має сама природа.
— Я не міг його там залишити. Його знищили б наґи.
— Знаю. І не кажу, що ти даремно його викопав. Тільки ще раз зауважу, що виростити дракона нелегко. І саме тому, якщо вже взяв на себе відповідальність, ти не можеш перекладати цей тягар на інших.
— Що? Ти кажеш, що не можна віддавати дракона? — зрадів Рюн.
Кейґан кивнув.
— Так, ти викопав його, через тебе він розплющив очі. Ви тепер пов’язані. І якщо ти готовий до цього, неси за нього відповідальність до кінця. А передати дракона Джиґріму — означає скинути із себе відповідальність.
Рюн тішився й водночас не вірив у те, що почув.
— Тоді чому ти щойно запропонував віддати Асхваріталя королю?
— Хотів переконатися, що ти відчуваєш відповідальність. Якби виявилося, що відповідальності тобі бракує, я не залишив би дракона ні тобі, ні Джиґріму. Відпустив би його на волю.
Рюн був вражений.
— Пробач. За те, що я...
— За те, що назвав мене залізнокровним? Нічого, забудь. Це правда. У моїх жилах тече залізна кров. І зараз ця шайка розбійників разом з їхнім ватажком дізнається, на що я здатний.
Біхьона знову розсмішило те, як Кейґан назвав Короля-лицаря і його підданих. Але сміятися довго він не зміг. Тінахан заволав так страшно, що Біхьон здригнувся:
— Так їм!
Вигинаючись, мов хробак, Тінахан поповз до Кейґана й поволік за собою Біхьона.
— Хоч що б вони казали — не вір цим розбійникам! їх на порох треба стерти! А цей хворий... Ви ж знаєте, що я роблю з хворими на королівську недугу? А старого пня я так провчу, що він ніколи в житті більше не вимовить слова «король»! У нього жижки труситимуться навіть від слова «корова»! Від слова «короп» він утрачатиме тяму!
Ці хвацькі вигуки збудили уяву Біхьона, і він, попри нудоту від такого способу пересування, почав сипати словами, подібними до слова «король»: