Ґалотек розвеселився й вів далі, ніби говорив про якусь розвагу:
— Коли Хваріт збагнув, що його обдурили, то ображено забився якнайглибше й не бажав спілкуватися. Лише запитання про його вбивцю допомогло зламати цю мовчанку. Він розповідав так пристрасно, що я відчув, неначе вбили мене самого. Не буде перебільшенням, якщо скажу: я пережив його вбивство, як власне.
— І чого ви хочете від мене?
— Щоб ви розв’язали мотузку. У мене руки затерпли.
— Ні, чого хочете за те, що я вас убила? Якої відплати?
Ґалотек знову зареготав. Сміявся він довго, і Віас горіла від нетерплячки. Насилу заспокоївшись, він кивнув.
— Пам’ятаєте, учора я казав, що ваш вчинок мене потішив і окрилив?
— Так, але що це означає?
— Усе просто: я учасник таємної змови. Ми боремося з ворогами наґів.
Віас не змогла стримати подиву.
— Ворогами наґів?
— Так. Є серед наґів особи, які разом з безбожниками замислили заподіяти зло назькому суспільству. Ті зрадники надумали послати одного наґа до Великого храму Хаінся. Ми хотіли з’ясувати, хто цей посланець, але ніяк не вдавалося, і це нас дуже дратувало. Аж ось у день обряду виймання ви перевдягнулися хранителем і вбили Хваріта Макероу. І наші зрадники миттю заметушилися. Цього важко було не помітити. Стало очевидно, що Хваріт — той, кого ми шукали. А ще ми довідалися, що дякувати за його усунення повинні вам. Ви зробили за нас брудну роботу.
Таке пояснення ошелешило Віас.
— Значить, Хваріт був одним зі зрадників?
— Якщо точніше — служкою зрадників. Ви нічого дивного за ним не помічали?
— Ні. Не уявляла навіть, що він насправді не тюхтій і здатний на сміливі вчинки. Хоча, якщо по правді, не можу до кінця повірити в ці ваші балачки про зрадників, у те, що наґи могли налагодити зв’язки з безбожниками. Ви маєте докази?
Ґалотек припинив сміятися і суворо мовив:
— На жаль, не маю вагомих доказів, які могли б вас переконати. Якби такі докази існували, зрадники давно вже понесли б кару. Але наґи-зрадники існують. Я намагаюся допитатися у Хваріта, та він затявся.
— Як це можливо — допитувати самого себе?
— Не зовсім. Часом кожен з нас відчуває суперечливі бажання. Ви теж таке переживали. Коли сперечаєшся сам із собою. Якщо суперечність може виникнути навіть в одній душі, що вже казати про зібрання багатьох душ в одному тілі?
Слова Ґалотека були схожі на жарт, але він не сміявся.
— Виконання страшного задуму зрадників на якийсь час призупинене. Але, поки їх не викрили й не покарали, вони неодмінно ще раз спробують його здійснити. Докази, про які ви говорите, потрібні й нам. Тому я вас і покликав.
— Скажіть уже, чого хочете!
— Ми підозрюємо одного наґа у співпраці зі зрадниками. Він був у почті Хваріта до останнього дня, а зараз наближений до Каріндоль Макероу. Гадаю, він навмисно тримається біля неї, бажає щось рознюхати про вбивство Хваріта.
Віас налякано мислевигукнула:
— Свачі!
— Так. Крім цього Свачі, є ще один чоловік, який зветься Кару. Вони обидва були в родині Макероу до самої смерті Хваріта. Навіть коли інші чоловіки приєднувалися до інших родин, ці двоє завжди поверталися до Макероу. Пам’ятаєте їх?
Віас кивнула.
— Так от, із цього Свачі можна видобути корисні докази. Тому ми хочемо послати кількох чоловіків у дім Макероу, щоб наглядали за Свачі. Від вас потрібно небагато — опікуватися цими чоловіками.
Почувши слово «чоловіки», Віас забула про все на світі. Намагаючись не виказати свого збудження, вона мислемовила:
— І скільки їх буде?
— П’ятеро. Щоб у разі чого могли впоратися зі Свачі.
Віас аж тремтіла з радощів, однак не втратила здатності мислити тверезо.
— Трохи дивну річ ви кажете. Усім у місті відомо, як останнім часом поводиться Каріндоль. Кожен чоловік, який тільки пройде повз неї, опиниться в її спальні, отже, у нашому домі. Навіщо вам знадобилася моя участь?
— Є імовірність, що Каріндоль стала спільницею Свачі. Отже, нам потрібна помічниця з родини Макероу. Чоловіки не можуть протистояти жінці. Якщо Каріндоль надумає прогнати наших чоловіків, ви за них заступитеся. Навіть якщо Каріндоль і Свачі не діють разом, може знадобитися допомога, коли доведеться його схопити.
Віас не погодилася із цими міркуваннями. Вона заперечила:
— Це все тільки підозри. Нічого не доведено. Я не хочу пускати у свій дім змовників.
Ґалотек роздратувався. Віас так і не забажала підтримувати розмову голосом, тож він перейшов на мислемовлення.
— Пані Макероу, це вкрай важливо! Потрібно знайти зрадників назького племені!