Віас тішилася, що досягла маленької перемоги над Ґалотеком, та старалася стримувати почуття.
— Ви самі кажете, що не до кінця впевнені в існуванні цих зрадників.
— П’ятеро чоловіків будуть корисні вам і вашій родині. Невже цього замало?
— Хіба я здаюся схибленою на чоловіках?
Від такого нахабства Ґалотек розгубився. Йому було відомо, що питання стосунків із чоловіками було для Віас вельми дражливе, адже в тридцять чотири роки вона ще не народила жодної дитини. Він трохи невдоволено мислемовив:
— Пані Макероу, не забувайте: у мені живе душа Хваріта!
— О, ви мені погрожуєте! І що ви зробите? Викажете мене? Не боїтеся, що розкриється ваш власний злочин? Ви викрали душу мого брата просто на шляху до Богині!
Ґалотек, досі прив’язаний до стільця, відчув, що його дух теж ув’язнений. Він заскреготів зубами від люті. Сміятися йому вже було несила.
— Пані Макероу, існують різні способи вам зашкодити. Ми знаємо про вас багато такого, що ви воліли б приховати. Більшість з нас не можуть пробачити вам убивства хранителя Ювекса.
— І як ви мені зашкодите? Я вийняла серце. Ви зробите зі мною те, що я зробила з тим стариганем, Ювексом?
— О Богине, ні! Ми не вдаватимемося до такого дикунства! Нема потреби. Те, що ви вийняли серце, нам тільки на руку.
Віас налякалася. А Ґалотек зрозумів, що в гніві бовкнув зайве. Віас послала йому гострий мислевислів:
— Що ви маєте на увазі?
— Вам не слід цього знати.
— Доведеться сказати. Скажіть, і, можливо, тоді я погоджуся вам допомогти.
Ґалотек підозріливо глянув на Віас. Повагався хвильку й почав обережно мислемовити.
Слухаючи розповідь Ґалотека про знищення сердець, Віас не могла приховати подиву. Вислухавши, мислеспитала:
— Якщо ви розчавите моє серце, я помру на місці?
— Так. Неодмінно. Без вороття.
— То чому від самого початку не погрожували цим?
— Пані Макероу, знищення серця — не буденна справа, якою наґи займаються з діда-прадіда. Як гадаєте, що наґи зроблять, коли дізнаються, що їхні життя залежать від волі хранителів? І річ не тільки в нашій, хранителів, безпеці. Налякані наґи відмовлятимуться від виймання, і наше плем’я зазнає занепаду. Я виказав вам таємницю зопалу. Не мав на це права. Тому мушу попросити вас забути цю розмову, якщо не пристаєте на нашу пропозицію, Віас не зовсім зрозуміла, що означає «з діда-прадіда», але не перепитала. Припустила, що Ґалотек дізнався цей дивний вислів від душ, які жили в нього всередині.
Вона рішуче підвелася зі стільця.
— Гаразд, я впущу в наш дім ваших чоловіків.
Ґалотек радісно зазирнув Віас в обличчя. А вона обвела його згори донизу холодним поглядом і мислемовила:
— Поки все залишу, як є. Та колись ви мені обов’язково відплатите. Якщо матимете, чим.
Ґалотека переповнювала шалена лють. Жінка, яка вбила свого брата, ще й хранителя на додачу, нахабно вимагала відплати, замість того, щоб дякувати! Адже він її покриває, ще й обіцяє аж п’ятьох чоловіків, яких вона так бажала! Але зараз сваритися з Віас Ґалотеку було невигідно, і він змовчав.
А Віас розвернулася й пішла до виходу. Глибоко спантеличений Ґалотек мислевигукнув:
— Пані Макероу! Не йдіть! Розв’яжіть мене, благаю!
Ґалотеку довелося знову придушити свій гнів. Він сам попросив прив’язати його до стільця і зробив це заради безпеки Віас. Але чому вона не відпустила його після спілкування з душею Хваріта? Він же не був злочинцем чи її бранцем.
Віас раптом обернулася й гордовито наблизилася до Ґалотека. Але не взялася за вузли. Мислевимовила дещо цілком неочікуване:
— Розв’яжу. Та спершу ще раз виклич Хваріта.
Ґалотек не розумів, навіщо це Віас, але виконав побажання. Випустив душу Хваріта на передній край своєї свідомості. Хваріт був розлючений, як небоплав.
— Віас! Мерзотнице! Убивце! Я вб’ю тебе!
Віас дала ляпаса хранителеві.
Голова його відкинулася вбік. Ледь обернувшись до Віас, Хваріт деякий час дивився на неї порожніми очима. Вона розтирала забиту долоню.
— Навіть мертвий ти поводишся нестерпно. Я ладна тебе вбити вдруге, — мислемовила вона.
Хваріт заревів від безсилля. Тієї миті Ґалотек повернувся з глибини свідомості, й Хваріту довелося поступитися йому. Ґалотек обмацав язиком зсередини щоку, розбиту до крові, як він і здогадувався.
Поки Віас згідно з домовленістю розв’язувала його, Ґалотек мовчав. Так силкувався придушити гнів, що на якийсь час утратив здатність мислити.
* * *
— Гулянка скінчилася! Час вам уже додо... Стривайте, ви ж удома!