Джиґрім Джаборо лежав навзнак на міській вежі. Схоже було на те, що на одужання після отриманого уроку йому міг знадобитися щонайменше місяць. Коли молодики з родини Джаборо забрали побитого родича, Кітата підняв очі до неба й поскаржився на свою долю:
— Паскудний хлопчисько! Пожалів його на свою голову, адже він рано осиротів! Піклувався про нього стільки років, а пуття з хлопця так і не вийшло! Був би мій рідний син — давно вже вибив би з нього дурість. Досі й пальцем не чіпав небожа, але він мене таки довів! Сам не вірю!
Старійшини почали втішати Кітату, казали, що він достатньо зробив для сина свого молодшого брата й що покійний брат, можливо, навпаки, дорікнув би йому за те, що так довго не наважувався вибити з Джиґріма дурість. Кітата помотав головою і сказав старійшинам:
— Потрібно відчинити ворота. До нас прибула гостя.
Усі, хто були на вежі, стривожено визирнули вниз. Не очікуючи загальної згоди, Кітата гукнув вартовим:
— Агов, там, на воротах! Відчиняйте!
Знизу почувся чарівний голос:
— Я не бажаю заходити. Скажіть мені, що з тим чоловіком, який кричав, буцімто я маю віддати йому тигра? Це ваш король, здається.
Кітата почервонів і заскреготів зубами. Зовсім небагато часу минуло відтоді, як Джиґрім спробував відібрати чужого дракона й отримав за це прочуханки, аж тепер він спокусився на чужого тигра. Терпіння в дядька вичерпалося, і в хід пішли стусани.
— Цей чоловік — мій нерозумний племінник. І він ніякий не король. Він більше ніколи себе так не називатиме. Прийміть вибачення за його прикру обмовку.
Само нічого не второпала, але кивнула, щоб завершити цю розмову.
— Гаразд. Я вже казала, навіщо я тут. Але тепер, бачу, ти в місті став за головного. Тож повторю для тебе: важко повірити, але до вашого міста мчать полчища дуоксінів. Ви маєте часу до ночі.
Кітата й усі присутні, навіть удруге почувши попередження про дуоксінів, усе одно не йняли віри. Та немислима звістка здавалася правдоподібною. Само твердо промовила:
— Не впевнена: нападуть ці нещасні істоти на місто чи обійдуть стороною. Готуйтеся й пильнуйте, інакше лихо вам.
— У це справді важко повірити. Та легше, ніж у те, що я бачу зараз перед собою. Ви — наґиня і сидите верхи на тигрі-богатирі!
Само засміялася. Кітата повагався й додав:
— Наґ, якого ви переслідуєте...
— Знаю. Він уже пішов, так?
Шиктоль підказував Само, що Рюн залишив місто.
— Ви знали? Отже, прийшли, щоб попередити нас про напад? — запитав здивований Кітата.
— Думала, так буле краще. Чи я даремно вас потурбувала?
— Ой, та що ви! Зовсім ні!
— Тоді бувайте. Бажаю вам не втрачати пильності. Дуоксіни непередбачувані. Ні з чого не дивуйтеся.
Не встиг Кітата подякувати, як Само дала Хмарі-громовиці наказ бігти вздовж міського муру Джаборо. Деякі витріщаки хотіли помилуватися тигром і побігли краєм стіни, але годі було встигнути за ним. Хмара-громовиця оминув Джаборо й рушив далі на північ.
Далі буде.
ДОДАТ К И
Бог, який себе вбиває — бог доккебі.
Бог, якого ніде немає — бог людей.
Богиня, яка не залишає слідів — богиня наґів.
Богиня, яка нижча за всіх — богиня леконів.
Кейґан Дракар — таємнича людина, Наґожер, володіє унікальною зброєю.
Лекон на ім’я Тінахан — могутній воїн з головою півня, який мріє видертися на небоплав і збагатитися.
Біхьон Шрабль — доккебі, особистий слуга каштеляна замку Тисячі всесвітів.
Люди — найчисельніша раса в романі. Люди займаються вирощуванням зерна, землі їм бракує, тому вони воюють, щоб захопити чужі землі.
Дехто з них понад усе хотів би бути коронованим королем.
Тодді Сінук — колишній торговець шкіряними виробами з Фечірена, самоназваний Король-звитяжець.
Король-лицар — Джиґрім Джаборо — князь, який проголосив себе Королем-лицарем.
Наґи — холоднокровна раса змієподібних істот. Вони використовують особливу форму спілкування — мислимовлення і нібито можуть досягти безсмертя після ритуалу виймання серця.
Рюн Фей — молодий наґ, якого не полишає спогад про вбивство батька, свідком якого він став, коли йому було одинадцять років. Він повинен дістатися храму Хаінся, щоб врятувати світ.