— Тридцять чотири, сестро.
— Отож. Тридцять чотири. І вже дванадцять років я чекаю на можливість завагітніти!
— Я був необачний. Мені дуже прикро, Віас.
— Прикро? Настала моя черга народити. Я хочу мати дитину! Аж ось через тебе наша родина втратила двох чоловіків! Чи можу я таке пробачити?
Присоромленому Хваріту сяйнула думка, що Кару або Свачі могли б переспати з Віас. Вона не була рідною дочкою Дусени. І не була найстаршою. Сомеро теж не була рідною дитиною Дусени, але вся родина поважала Сомеро за її вік та гідну поведінку. Натомість Віас нічим не вирізнялася, тому відчайдушно прагнула народити дитину, щоб домогтися визнання.
Хваріт пригадав дещо таке жахливе, що неможливо передати ні мислевисловом, ні словами. І ця подія довела, що Віас понад усе хотіла стати матір’ю. Хваріт постарався хутчіш прогнати неприємний спогад і послав обережне мисле запитання:
— Що я міг удіяти, якщо ті двоє забажали залишитися в родині Фей? Хіба силоміць потягти їх за собою?
— Цього не сталося б, якби ти не пішов у дім тієї курви!
Хваріт зрозумів, що «курвою» сестра називає не голову родини, Джiкoéн Фей, а, звісно, Само Фей.
— Віас, Рюн Фей — мій друг. Він хвилюється перед вийманням. Я мусив його провідати й підбадьорити. Це обов’язок послушників.
— Але ти також і член роду Макероу, і твій обов’язок — берегти наших чоловіків! Ти все ще Макероу. Наступні дев’ять днів. Тітки нізащо не відпустять до мене тих чоловіків, що залишилися!
«Значить, у тебе не буде дітей, а буде багато сестер», — недоброзичливо подумав Хваріт.
Віас аж розпирало від бажання очолити родину. Якщо вона залишиться бездітною, а інші родички народять дочок, для Віас це буде все одно що жорстокий жарт доккебі. Хваріт створив мислевислів, неначе сам для себе:
— Буває так, що члени родини шанують навіть бездітних жінок — за їхні чесноти.
Віас насупила брови від несподіванки. Хваріт зніяковів: збагнув, що сестра почула його в’їдливий мислевислів. Але відразу й згадав, що він послушник і скоро залишить родину Макероу назавжди. Уявив собі одну особу та навмисно відкрив свідомість.
Віас, розлючена як небоплав, послала мисле запитання:
— Це ти про Само Фей?
— Ця панянка, як мені відомо, вирішила не народжувати дітей. Але, якщо вона одного дня передумає, то не натрапить на такі труднощі, як ти, сестро.
— Ох ти ж мерзотнику!
— Не давай волі мислевисловам, Віас Макероу! Мені набридло вислуховувати, як мене сварять через те, у чому моєї провини нема. Я не просто твій брат, а послушник. Я стану женихом Богині, яка не залишає слідів. Прошу ставитися до мене відповідно.
Віас загарчала, мовби збираючись накинутися на Хваріта. Вона чудово розуміла, на чий бік стане Дусена, якщо доведеться обирати між сином-хранителем і бездітною дочкою. Хваріт виразно відчув, що відбувається в душі Віас, і прохолодно всміхнувся.
— Ось тобі порада від послушника: подбай про свою доброчесність. Це ти можеш зробити й без чоловіків.
Після такого мислевислову Хваріт очікував бурі гніву. Проте Віас не втратила самовладання.
— Дякую за пораду, братику. На знак подяки дам тобі пораду і я, — мислемовила вона із загрозливим, наче в доккебі, виразом обличчя.
— Стережися! — несподівано сказала вона вголос і пішла геть. Хваріт стояв мов укопаний, доки за нею не зачинилися двері. Він уперше в житті чув її голос.
Але спантеличив Хваріт не голос сестри, а її застереження. Вимовляючи те одне-єдине слово, вона показала рукою в напрямку Вежі сердець. Хваріт згадав, як лише день тому його друг говорив про Вежу щось подібне. Рюн теж натякав, що Вежа приховує небезпеку, і так само вголос. Те, що його друг і сестра скористалися голосом — зовсім не звичайним для наґів способом спілкування, глибоко його вразило.
І Хваріт замислився про таємниці Вежі.
Свачі відкинув руку, що його трусила, і відвернувся. Щоби врятувати Хваріта, він цілу ніч промучився в спальні його тітки. Свачі мислепопросив, щоб його пожаліли. Але рука не зупинилася. Свачі стражденно мислемовив:
— Благаю, згляньтеся. Я не можу вранці ще раз, я і так уночі постарався.
— Свачі, отямся! Це я! Не зрозумів, що ти не можеш робити вранці, та я не по те до тебе прийшов.
Розгублений Свачі перевернувся горілиць. Полегшено зітхнув, переконавшись, що це не наґиня щось вимагає від нього зрання.
— Хваріте! Ох, чорт забирай. Твоя тітка вночі мене ледь не на смерть замордувала.
Хваріт присів поряд, просто на ліжко.
— Тітка вже давно не народжувала.
— Знаю. Але мене більше не просіть. Наступні кілька років узагалі до жінок не наближатимуся. А чого ти прийшов?