Свачі повільно підвівся. Перевтома та вранішній холод сповільнили його рухи. Розуміючи, що друг почувається зле, Хваріт терпляче чекав, коли той буде готовий до розмов. Нарешті можна було перейти до справи.
— Мені не можна проходити обряд виймання.
Свачі здивовано витріщився на Хваріта, а потім озирнувся на Кару, який лежав поряд. Той був ще більше виснажений і досі спав. Свачі не став будити товариша. Йому довелося зібрати всю терплячість і мужність, щоб почати відмовляти Хваріта.
— Це, певно, через Рюна. Його тривога передалася тобі, от і все, Хваріте. Під час виймання наґи гинуть надзвичайно рідко.
— Ні, це не через Рюна.
— Якщо не пройдеш обряд, не зможеш вийти з Хатенґраджа. Як же тоді твоє призначення? Ти не виживеш. Чого ти про таке заговорив?
— Учора я розгнівав сестру, Віас. Можливо, це вона погарячкувала, але дала мені дуже дивне застереження. Сказала, що мені загрожує смерть.
Свачі аж підскочив. Він обережно озирнувся, переконався, що за дверима не відчувається нічиє тепло й послав мислезапитання:
— Ти впевнений?
— Здається, так.
— А чому Віас Макероу захотіла тебе вбити?
— Бо звинувачує мене в тому, що вже дванадцять років не може зачати.
Свачі знітився, а Хваріт стримано продовжив:
— Віас не народила жодної дитини. Тому палко прагне отримати чоловіка. А я перешкодив цьому, і вона страшенно зненавиділа мене. Якщо ще чимось розлючу Віас, вона мене вб’є.
Свачі вловив у мислевислові Хваріта прихований натяк, і це відкриття його налякало.
— Знаю, про таке й думати не можна! Вона хотіла, щоб ти...
— Саме так. Ти вгадав, Свачі.
— От лихо.
Свачі не знайшов, що додати, і повторив:
— Ой лишенько!
Хваріт сумно кивнув.
— Так, сестра відбилася глузду. Вона більше ні про що не здатна думати.
— Невже вона направду вимагала від тебе...
— Ледве спинив. Довелося налякати, що Богиня її прокляне, якщо торкнеться послушника.
Свачі дивився на Хваріта співчутливо.
— Жах який. Ну гаразд. Може, нам з Кару ще й до її спальні завітати? Вона отримає бажане, удовольниться й забуде про ненависть.
— Хіба за вісім днів вона встигне завагітніти?
— Ми можемо ходити до неї щоночі, по черзі. Хай думає, що вагітність уже настала.
— Віас не погодиться.
— Чого б це? Вона ж хоче дитину?
— Так, але дитина їй потрібна, щоби стати очільницею родини. Віас не рідна дочка моєї матері й не найстарша з дітей, як Сомеро.
— Он як. Тобто вся її надія тільки на народження дочки.
— Якби Віас просто хотіла мати дочку, то не відпустила б вас до тітки так легко. Вона задумала стати головою родини й не збирається сперечатися з родичками. Отже, за ті вісім днів, що залишилися до мого обряду, вона прийме вас у спальні тільки раз чи два. І вірогідність зачаття буде зовсім не висока.
— А як саме вона зібралася тебе вбити?
— Вона сказала стерегтися Вежі сердець. Гадаю, хоче влаштувати нещасний випадок під час обряду виймання.
Ошелешений Свачі мислемовив:
— Не може бути. Невже Віас спробує дати хабара хранителям? Це неможливо.
— Ні, таких дурниць вона не казала. Свачі, я знаю хранителів краще за тебе, бо я послушник. Віас вправна в приготуванні всякого зілля й настоянок. Якось я поцупив у неї содрак... і, хоч не люблю Віас, мушу визнати: її мистецтво неперевершене. Вона зможе додавати мені в їжу якусь отруту протягом цих восьми днів, щоб під час виймання я загинув.
Свачі з гіркотою мислеповторив:
— Додавати отруту, щоб ти загинув під час обряду? Невже це можливо?
— Хтозна. Проте я не можу інакше пояснити її попередження щодо Вежі сердець. Там точно щось має статися в день обряду.
— Нехай вона навіть приготує цю отруту. А ти просто не їж нічого вдома.
— Не їсти взагалі?
— Виходь з нами за місто, харчуйся там. Кару чудово полює. Біда тільки в тому, що ти досі не куштував нічого, більшого за мишу. Ти вже дорослий, доведеться починати. Ходімо до лісу, з’їси велику тварину, щоб бути ситим вісім днів.
— Свачі, невже ти думаєш, що мені дозволять тепер виходити з вами? Тітки нізащо не випустять.
Свачі застогнав і закрив свідомість. Хваріт згорав від нетерпіння.
«Що там ще обмірковувати? Це ж очевидно: мені потрібно втекти просто зараз», — подумав Хваріт.
За мить, яка здалася Хваріту вічністю, Свачі знову відкрив свідомість.
— Хваріте, я відчуваю твої страх і хвилювання, але мені здається, що це гра твоєї уяви.
Хваріт був вражений.
— Що?
— Ти не маєш доказів, що Віас хоче тебе вбити, не знаєш, у який спосіб вона може спробувати це зробити. Ти собі навигадував різного, та от я зроду не чув про таку отруту, що вбиває через багато днів. Ти сам хоча б чув про таке?