— Наґи-вартівники ходять усім Кібореном. Це все жінки, наґині. Їх приводять до лісу жага пригод або сімейні чвари. Кожне назьке місто виставляє кілька вартових загонів. Найпильніше вони стежать за ділянкою лісу поблизу Кордону, слідкують, щоби безбожники, такі як ми, не потикалися на землю наґів. А ще вартівниці доглядають дерева. Вони лікують дерева, висаджують нові на згарищах від лісових пожеж. Насправді вони більше лісниці, ніж войовниці. Тому що ніхто й не збирається пхатися до Кіборену. А содрак — то особливе зілля, яким наґи зігріваються. Біля самого Кордону для них уже прохолодно, і вони вповільнюються. А содрак ненадовго наповнює їхні тіла жаром, і тоді вони почуваються, як у звичних умовах. Отже, вартівниці завжди мають при собі содрак. Якщо побачите, що під час сутички наґиня тягне до рота червону пігулку, — не дайте їй це зробити. То і є содрак, він робить наґів майже непереможними. Якщо недалеко від Кордону дійде до битви з наґами, украй важливо не дати їм ковтнути содрак. Тоді матимемо перевагу.
Біхьон і Тінахан слухали, затамувавши подих, і свердлили Кейґана поглядами, бо не розуміли, як він здобув усі ці знання. Кейґан знехтував їхніми німими запитаннями й підвівся.
— Куди ви?
— Треба піти виплакатися. Досі не знаю, чого це мені сльози на очі навертаються. Будь ласка, не ходіть за мною.
Кейґан узяв свого подвійного меча, що стояв, прихилений до столу, та вийшов з корчми. Біхьон і Тінахан перезирнулися. Тієї ж миті Біхьон помітив, що господар Останнього притулку підглядає за ними.
— Шановний, ви маєте щось нам сказати?
Люб’язність доккебі додала корчмарю впевненості. Він рішуче побіг до кухні й повернувся звідти із чавунцем. Обережно оглядаючись, поставив його на стіл перед гостями й сказав:
— Сподіваюся, пани пробачать мені підслуховування... Ви зустрілися з тим паном сьогодні вперше, я не помиляюся?
— Так і є. Продовжуйте!
— З ним не можна мати нічого спільного! Він божевільний!
Тінахан на хвильку замислився, чи повинен він захищати Кейґана. Совість вимагала, щоб Тінахан заступився за честь товариша й покарав корчмаря за такі негідні слова. Але Тінахан був знайомий з Кейґаном менш ніж один день, тож поки що схилявся до стриманості. Корчмар, який не відав, що ледь не наразився на небезпеку, і з відчаєм глянув на доккебі. Біхьон схилив голову набік.
— Ну, не знаю. Слина в нього не тече, очі не смикаються. Повелителем усесвіту він себе теж не називав. Чому ви вирішили, що цей постоялець божевільний?
І тут корчмар з гордим виглядом рвучко підняв накривку чавунця. Біхьон і Тінахан були вражені самим цим рухом, а про побачене в чавунці годі й казати.
— Гм. Тут щось небезпечне для життя? Вистиглий м’ясний суп.
Біхьон і Тінахан недовірливо глянули на господаря корчми, і той виправив свій прорахунок.
— Тут — м’ясо наґа! — задоволено вимовив він.
Це справило на постояльців саме те враження, якого очікував корчмар. Біхьон зблід від нападу нудоти й відкинувся на спинку стільця, а Тінахан уважно вивчав уміст чавунця, мало не встромивши туди голову.
— Цей пан заявив, що прибув до моєї корчми через Кіборен. Я не повірив, а він наказав зазирнути в мішок і зварити те, що в ньому лежить! Тобто він це їсть! Як так можна? Хоча хіба я міг відмовити, якщо він ледь не проштрикнув мене наскрізь своїм поглядом? Таких очей я зроду не бачив. У чавунці лише рештки. Він з’їв цілий мішок м’яса! З’їв, розумієте?
— А ви... упевнені, що це наґ? Не тварина якась? Ліс звідси недалеко, це правда, але тут, мабуть, ніколи не трапляються наґи? — підозріливо спитав Тінахан.
Господар похитав головою.
— Не трапляються. Я вперше бачу. Та помилки бути не може. Яка тварина може мати таку лускату руку? Коли я витяг її з мішка, мало не зомлів!
Тінахан раптово схопив палички для їжі. Біхьон і корчмар витріщили очі, а лекон, колупаючись у чавунці, по одному діставав і розглядав кусні м’яса. Один шматок поклав на стіл, щоби краще роздивитися. Біхьон і собі глянув — і тієї ж миті його вивернуло.
Усі сумніви зникли. На шматку виднілися залишки луски та плаский ніготь, якого не могло бути у тварини.
Кейґан сидів на краю скелі, видивляючись у курне пустельне небо.
Настала ніч, і в небі тьмяно зблискували зірки, а блідий місяць нагадував риб’яче черево. Небо пустелі неначе забруднило сяйво світил. Запилені промені з небес не могли здолати глибоку пітьму внизу.
Кейґан непорушно дивився в небо, схоже на скаламучені помиї, коли перед ним зненацька з’явилася величезна долоня.
На долоні такого розміру шматок м’яса з нігтем здавався малесеньким.