— Ходи за мною, — несподівано коротко мислемовив хранитель, обличчя якого було прикрите каптуром плаща. У цьому мислевислові не можна було вловити жодних ознак особистості мовця. На відміну від наґів, безбожники не спроможні розмовляти так знеособлено. Отже, Хваріт не міг визначити, хто з ним спілкується. Хоча це його трохи роздратувало, він мислевідповів цілком увічливо:
— Вибачте, я чекаю на обряд.
— Передавай знеособлено, щоб не привертати увагу. Незадовго до твого приходу сюди Рюн Фей утік.
Хваріт здивувався, проте виконав наказ і перейшов на знеособлене передавання мислевисловів.
— Невже?
— Так. Зачинився в книгозбірні на третьому поверсі й не виходить. Боїться обряду виймання. Ти мусиш піти його втішити.
Ніхто не почув їхньої знеособленої розмови. Тепер Хваріт зрозумів, чому хранитель обрав такий спосіб спілкування. На відміну від Рюна, який утікав, засапано дихаючи, Хваріт поволі, скрадаючись, вийшов із чекальні до хранителя. Той поспіхом повів його до східців на східній стороні.
— Він хоча б нікому не зашкодив? — мислеспитав Хваріт на ходу.
— Ще ні. Але зможе, якщо запізнимося.
Рюн Фей дивився на тіло, що лежало на підлозі книгозбірні, й щосили старався не знепритомніти.
Зазвичай наґи без серця не гинуть від нещасних випадків. Вони також не хворіють і здатні відрощувати втрачені частини тіла. Хоча справжнє безсмертя їм все-таки недоступне. Якщо тіло наґа порубати на багато частин, як того, що лежав перед Рюном, він більше не оживе.
Та це було все-таки тіло наґа, а не якоїсь іншої істоти. З купи обрубків долинав мислевислів. Насилу долаючи тремтіння, Рюн опустився на одне коліно.
— Що ви мислемовили?
— Поверни... Її.
Руки Рюна нестримно дрижали, і йому не відразу вдалося підняти ними з підлоги слизьку від крові голову. Зціпивши зуби, він поклав голову горілиць.
Одне око було дуже пошкоджене, а друге закрите набряком, але тепер відрубана голова могла дивитися просто на Рюна. Той уже почав утрачати свідомість від жаху, коли голова послала кволий мислевислів:
— Ларґанде, це ти?
Рюн здригнувся й знову глянув на голову. Серед страшних кривавих ран він розпізнав знайомі риси.
— Ювéкce, хранителю Ювексе!
Ювекс, хранитель книгозбірні особливого призначення, хотів кивнути, але, звісно, марно. Він на мить знітився, бо не зміг кивнути відрубаною головою, і з останніх сил промовив:
— Чому ти тут?
— Я... сьогодні обряд...
— Так, а як ти опинився... у книгозбірні? Я, хранитель книг, не давав тобі дозволу зайти...
У відрубаній голові Ювекса паморочилася свідомість. Його мислевислови поступово втрачали чіткість. Він був не мертвий, але й не живий, і вже не міг спілкуватися, як раніше. Рюн горів від нетерпіння, так хотів розпитати Ювекса, що з ним трапилося. Руки самі потяглися до голови, щоби струснути її, але Рюн отямився й відсмикнув їх.
— Хранителю, хто це зробив?
Ювекс дивився на Рюна бездумним поглядом. Раптом він неначе щось згадав.
— На мене... напали? Ларґанде, я що... помер?
— Хто це зробив? Хто це з вами зробив?
Голова не відповідала. Ані мислевисловом, ані виразом обличчя. Рюн був подумав, що Ювекс помер, і зібрався підвестися, як отримав слабенький мислевислів:
— Це Макероу...
Рюна мов блискавкою вразило. Він не міг уявити, з якої причини Хваріт порубав хранителя і сховав пошматоване тіло за книжковими полицями. Якомога потужніше він спрямував усю свою свідомість на голову Ювекса.
І відчув плин чужої свідомості. Зрадів, що Ювекс ще мислемовить, та швидко збагнув, що потік свідомості плине з іншого боку.
Хтось підбігав до книгозбірні.
І жах накрив Рюна новою хвилею.
Він не міг відірвати погляду від кавалків тіла хранителя книг. І в пам’яті спливла страшна картина загибелі Юсбі. Напівпритомний Рюн причаївся просто там, де знайшов Ювекса. Це місце за дверима було майже непомітне, і, якби не слабкий мислевислів хранителя, Рюн не натрапив би на нього. Щойно він устиг сховатися, двері книгозбірні з грюкотом відчинилися.
Рюн відчув добре знайомий мислевислів, який кликав його. Це був Хваріт. Рюн мало не кинувся назустріч другові, але миттю стиснувся в кутку, бо пригадав останні слова Ювекса й те, що він сам тепер утікач. Рюн трохи посунув книжки на полиці, щоб можна було спостерігати за тими, хто ввійшов.