Ці двоє теж не мали радісного вигляду. Звісно, навіть найщасливіша у світі особа, піднявшись східцями на таку карколомну висоту, матиме втомлений вигляд. Крім тілесної втоми, гості були сповнені втоми душевної. Один з них, Свачі, розгублено доповів:
— У лісі знайшли мокрий одяг і мокрі книжки. Слідчі припускають, що вбивця-шмаркач просочив книжки водою й помістив на грудях, щоби приховати жар невийнятого серця, і, коли обряд закінчився, у юрбі непомітно вислизнув з Вежі.
Хранитель Серізма передав мислевислів, глянувши Свачі просто в обличчя:
— А ти чого такий схвильований?
— Вельми дивний випадок. Я і Кару на власні очі бачили, що Рюн Фей, цей утікач, боявся обряду виймання. Але... тут щось не так.
Кару, що стояв поряд, кивнув на знак згоди. Серізма наказав:
— Що ж, поясни.
— Спершу встановімо послідовність подій. Рюн Фей був у чекальні й звідти втік. Він був переляканий ледь не до смерті, це підтверджують численні свідки. Невдовзі до чекальні прибув Хваріт Макероу. На нього ніхто не звертав уваги, і невідомо коли й куди він звідти подівся. Після обряду хранителі знайшли в книгозбірні особливого призначення трупи Хваріта і Ювекса. Хранителі вважають, що Рюн Фей, піддавшись страхові перед вийманням, вирішив сховатися в книгозбірні, щоб потім за нагоди втекти з Вежі. У втечі Рюна хранителі не бачать нічого дивного. Деякі наґи, буває, утікають з обряду, наслухавшись у дитинстві страшних казок. А от сьогоднішній випадок не такий. Рюн утік, його помітили, і він скоїв жорстоке вбивство. Хранителі вимагають, щоб Зібрання родин призначило йому покарання.
— Я теж хранитель, усе це мені відомо.
— Пробачте. Щоби зрозуміти, що тут не так, доведеться переглянути всю низку подій.
По-перше, я погоджуюся з хранителями в тому, що Рюн, гнаний страхом перед вийманням, захотів десь сховатися. Утім, якби його знайшли, він би, певно, просто розплакався й розкричався. Хіба він міг у такому стані порубати на шматки хранителя книг і вдарити мечем у спину найліпшого друга?
— Страх відбирає розум. Хтозна, може він збожеволів.
— Якщо й так, то яким чином йому вдалося продумати спосіб непомітного виходу з Вежі? Не можу повірити, що юнак, який щойно скоїв жахливий злочин, розважливо вигадував, як і чим приховати жар серця.
— О, безумці часом дуже винахідливі.
— І все одно незрозуміло, чому Хваріт Макероу опинився в книгозбірні. Чому вийшов із чекальні й був убитий сайкером, що належить його другові?
— Мабуть, дізнався, що Рюн утік, і пішов на пошуки.
— Ні, не може бути. Свідки стверджують, що в чекальні Хваріт ні з ким не спілкувався. Значить, він не міг знати про втечу Рюна.
— І що думаєш ти?
Свачі рішуче передав мислевислів:
— Нашу змову розкрили. Рюн Фей ретельно продумав убивство Хваріта. Він тільки вдавав, що боїться обряду, щоб убивство мало вигляд випадковості. Він привертав до себе увагу двічі — на вулиці та в чекальні. Рюн навмисно сховався в книгозбірні, щоб дочекатися, коли Хваріт зайде у Вежу, і прихованим мислевисловом заманив його нагору. Хваріт без вагань кинувся на допомогу другові. А Рюн Фей підступно його вбив.
Серізма переплів пальці й ледь нахилив голову.
— А що сталося з нещасним Ювексом?
— Це було частиною задуму, щоб убивство Хваріта здавалося випадковим. Ба більше, по-звірячому пошматувавши Ювекса, Рюн зміг викликати в себе стан, потрібний для вбивства найкращого друга. Якби знайшли тільки труп Хваріта, виникли б додаткові підозри, тому що про їхню близьку дружбу знали всі. А те, що є ще один труп, наче натякає на скоєння вбивства в нападі божевілля.
— Навіщо така заплутана вистава? Якби хтось направду викрив наш задум, то прийшов би вбивати нас, замість того, щоб з такими труднощами вбивати Хваріта Макероу.
— Це має бути попередженням. Нашим супротивникам бракує доказів, і вони діють обережно. Якщо так, ще є надія на успіх.
Серізма похитав головою.
— Ні. Непогане припущення, але тобі не відома важлива подробиця: Хваріт і Рюн були не просто друзями. Я їх обох добре знав, бо...
— Рюн Фей колись був послушником?
Серізма здивовано глянув на Свачі:
— Як ти дізнався?
— Зовсім випадково. Коли Рюн зомлів на вулиці дорогою на обряд виймання, до нього підбіг Хваріт. Рюн тоді назвав друга Асхваріталем Сефавілем Макероу. Я зрозумів, що це — таємне храмове ім’я.
Серізма кивнув. Свачі вів далі:
— Хваріт теж, мабуть, тоді звернувся до Рюна на храмове ім’я. Сам я не чув, та все одно здогадуюся. Якщо вони знали таємні імена один одного, значить, колись були послушниками. Але Рюн чомусь перервав навчання.