— Вони обоє стали послушниками у віці семи років. Рюн не закінчив навчання, а дружбу з Хварітом зберіг. Не може бути, що Рюн убив того, з ким товаришував п’ятнадцять років!
— Є чимало способів підштовхнути до злочину. Відмовившись від послушництва, Рюн роками сидів удома. У його родині завжди багато чоловіків, і хтось міг тривалий час впливати на нього й щось навіювати.
Серізма невдоволено скривився. Тоді в розмову втрутився Кару.
— Мене дещо тривожить.
Свачі та Серізма одночасно обернулися до Кару. Той урівноважено передав мислевислів:
— За кілька днів до обряду Хваріт мислемовив, що його невдовзі можуть убити. І назвав ім’я можливого вбивці.
Серізма збуджено стрепенувся, але Свачі роздратовано спитав:
— Ти про ті нісенітниці? Годі, ти й сам розумієш, що він хвилювався перед обрядом.
— Стривайте! — утрутився великий хранитель. — Я чогось не знаю?
Свачі наморщив лоба й пояснив:
— Хваріт нам повідомив, що його сестра, Віас Макероу, замислила його вбити. То лише його вигадка, породжена страхом перед обрядом виймання й ненавистю до сестри; він знав про її видатну майстерність у приготуванні зілля. Хваріт-бо мислемовив, що Віас хоче отруїти його. А загинув від сайкера. А всі наґи бачили, як Рюн Фей ішов із сайкером на поясі.
— А навіщо Віас Макероу вбивати брата?
Це запитання Серізми змусило Кару й Свачі перезирнутися. Хранителя це здивувало, але він терпляче чекав, що вони знову замислемовлять.
За хвилю Кару почав вдумливо передавати мислевислів:
— Це не наше припущення. Розкажу, як ми дізналися від Хваріта... Віас Макероу дуже хоче народити дітей. Як і всі жінки, звісно. Проте заради цієї мети вона ладна використовувати й обманювати будь-кого. І ось вона вимагала, щоби Хваріт... Ну, скажімо, хотіла від нього певної послуги, а він відмовився.
Кару здивувався, що ця розповідь аж ніяк не спантеличила Серізму. Той тільки сумно зітхнув.
— Он як.
— Ви, здається, не здивовані.
— Віас Макероу не перша із жінок додумалася до такого й точно не остання.
Кару й Свачі не знаходили, що відповісти. А врівноважений Серізма пояснив:
— Як жінки ставляться до чоловіків? Удають турботу про них, а насправді тільки прагнуть затягти в ліжко, щоб отримати сім’я. Для жінок чоловіки — тупі безпритульні тварини. Не дивно, що Віас розлютилася, коли тварина не підкорилася її волі.
Кару й Свачі гірко зітхнули. Серізма поводив головою, щоб розім’яти шию.
— Чи є докази, які могли б підтвердити підозру Хваріта?
— Не знаю. У день убивства Віас зачинилася у своєму покої й готувала зілля. Тому ніхто її не бачив.
— Те, що її не бачили, не робить її вбивцею.
— Авжеж. Але Віас — відома знахарка і, певно, має доступ до книгозбірні особливого призначення. Вона могла таємно вислизнути з дому, непомітно дістатися Вежі сердець і сховатися там, скориставшись метушнею дня проведення обряду. Могла вбити Ювекса, вийти з книгозбірні, заманити туди брата й убити його там.
— Віас Макероу справді має доступ. Але перевірити, чи приходила вона в день обряду до книгозбірні, неможливо, адже хранитель книг мертвий. Чи є ще якість підстави підозрювати Віас, крім ненависті до Хваріта? Звісно, саме ненависть і є головною причиною всіх убивств.
Кару хотів уже щось мислевідповісти, коли Серізма спинив його змахом руки.
— Хваріт Макероу мертвий. Його вбивцю обов’язково знайдуть і покарають. На жаль, установлення істини не оживить Хваріта й не допоможе втілити наш задум. Доведеться підготувати іншого послушника.
Свачі так обурився, що навіть схопився за руків’я меча.
— Відкласти все ще на один рік? Чи дадуть нам стільки часу?
— А що вдієш? Ми вже говорили про це. Завдання до снаги тільки послушникові. А пройти крізь Кіборен цілим і неушкодженим може тільки наґ, який вийняв серце. Ось до наступного обряду й знайдемо заміну Хваріту.
Серізма помітив, що обличчя Кару набуло якогось дивного виразу. Свачі також глянув на товариша.
— Хтозна, може, чекати рік не доведеться, — обережно передав мислевислів Кару.
— Що ти хочеш мислемовити? Хіба в місті ще залишилися послушники? Дехто, можливо, ще не встиг вирушити в мандри, але чи є серед них хтось гідний?
— Є той, хто нам потрібен. Не дивуйтеся. Він був колись послушником і має причину забратися звідси якнайдалі.
Ошелешені Серізма та Свачі зазирнули у свідомість Кару й побачили там ім’я.
— Рюн Фей?! Він же вбивця! — гнівно мисле вигукнув Свачі.
Кару спокійно продовжив: