— Це і є... шиктоль?
— Так.
Сомнані відсахнулася.
— Я його не візьму. Я не зможу передати його Само!
— Ти мусиш. Рішення ухвалено. Як тобі відомо, Само дається три дні, щоб написати заповіт і впорядкувати справи. Вона мусить узяти шиктоль і вирушити в дорогу. Забути про відпочинок і про все на світі. І не повертатися доти, доки не здобуде голови Рюна.
— Як ви можете таке мені казати?!
— Слухай уважно! Опануй себе! Ти мусиш їй передати мою настанову. Само зобов’язана виконати сьозайн-те-шиктоль сумлінно, без обману. Вона звільниться від обов’язку, коли вб’є Рюна або загине сама. Тільки так родина Фей може розплатитися за смерть Хваріта Макероу. Запам’ятала?
— Усім Макероу байдуже до смерті Хваріта. Вони прагнуть вигнати Само з Хатенґраджа!
— Я це розумію. Тому все Зібрання й погодилося з Віас. Ти ж знаєш, що всі родини вважають Само зухвалою? Само не бажає народжувати дітей, але заманює до себе безліч чоловіків. Якби вона мала хоча б одну дитину, усі б так не дратувалися. Бо тоді виходило б, що вона чесно перемогла. Але зараз Само неначе віднімає в інших наґинь мишей, яких не збирається їсти, і просто викидає у воду. Як огидно!
— Само зовсім не така!
— Це я теж знаю, повір! Чому жінки вашої сім’ї ніяк на неї не вплинули? Ви самі винні. Це через вас Рюн Фей став очманілим убивцею, а на Само зосередилася загальна ненависть. Ви насолоджувалися вигодами, які давала поведінка Само, і зовсім утратили обережність. Настав час розплати. Якщо не згодні — забирайтеся з Хатенґраджа!
Сомнані скам’яніла. Не могла впокоритися перед наказами Рато Сен і не зводила з неї очей. Голова відчула, що Сомнані вже готова прийняти все, що сталося, утомлено відхилилася на спинку крісла й глянула на шиктоль.
Цей надзвичайно гострий і міцний меч виготовляли наново для кожного випадку здійснення права помсти. Його робили якомога міцнішим, щоб кат міг переслідувати вбивцю хоч до краю світу, і якомога гострішим, щоби зменшити страждання покараного. Лекони, ці видатні звитяжці, завжди мріяли про таку зброю, але шиктоль жодного разу не потрапляв до рук інших племен. Після виконання обов’язку кати знищували знаряддя помсти.
Рато Сен згадала стародавній вислів про шиктоль. Наґи називали його грізним знаряддям, призначеним для пиття крові родичів. Рато Сен зібралася на силі й послала Сомнані наостанок такий мислевислів:
— Ти мусиш бути вдячна за цю нагоду. Якщо Само зітне Рюну голову, це приглушить ненависть інших родин до вашої. Вам достатньо пожертвувати лише одним чоловіком. Можна вважати, вам пощастило.
Тим часом у домі Макероу Віас насолоджувалася хвалою від очільниці родини. Дусена Макероу була на сьомому небі від гордості й щастя, що її дочці вдалося домогтися такого успіху.
— Неймовірно! Як кажуть, уразила дракона стрункою стрілою! Нарешті всі побачать, як ця лукава поганка залишить Хатенґрадж!
— Усе завдяки Рюну Фею.
— Хоч як це дивно, але й від тих бовдурів, чоловіків, теж буває користь. Один йолоп убив іншого. Ти мислемовила там, що він був ще членом родини Макероу, адже не встиг вийняти серце? От гарно придумала! Спіймала таку велику рибу на дрібну наживку! Я гадала, що ти тільки на зіллях і настоянках знаєшся, доню, а ти он яка розумниця. Зілля — корисна річ, але я навіть не сподівалася, що ти колись допоможеш сім’ї.
Віас трохи напружилася. Дусена радісно сміялася, але в її мислевисловах відчувався прихований підступ. Віас зрозуміла, що зараз варто триматися скромно, щоб Дусена не вгадала її честолюбних намірів. Не розраховувала, що єдиним досягненням зможе заслужити таку саму довіру, як Сомеро. Якщо триматися гордовито, Дусена, можливо, відчує, що Віас надміру самовпевнена. А наражатися на небезпеку вона не хотіла.
Віас була занурена в такі складні й болісні роздуми тільки мить, а по тому дібрала вдалу відповідь:
— Смерть Хваріта була така несподівана, така нагла. На нього напали до обряду виймання, отже, він був дуже вразливий. І саме тоді наша родина ще несла за нього відповідальність.
Дусена всміхнулася.
— Усе правильно. Ти в нас учена, тому й розумничка.
— І нам пощастило, що винуватець загибелі Хваріта — з родини Фей!
Дусена була задоволена цим мислевисловом. Віас уклонилася на прощання та вийшла з покою голови сім’ї. Усі жінки родини аж світилися від щастя. Певно, вчинок Віас приніс радість усім жінкам у Хатенґраджі. Сомеро й дві тітки теж щиро похвалили Віас, а у вітальні дому Макероу виросла ціла гора листів з подяками та подарунків від інших родин. Увагу Віас особливо привернула струнка стріла із золотими наконечником і оперенням. Побачивши цей дар, вона зареготала.