— Можеш сміятися, якщо хочеш. Наґи нічого не чують.
І Біхьон зареготав від душі. А Тінахан трішки розтиснув руку, що тримала списа, і запитав, чому Кейґан обрав саме жирафу. Той відповів, що потрібна була видовжена проява, щоб підмінити нею довгий гарячий спис. Довгими бувають змії або шиї у жираф. Але змії холодні, тому залишилася жирафа. До Тінахана дійшло, що він накликав лихо своїм списом. Він тремтів і чекав, що далі казатиме Кейґан. Як Тінахан і припускав, той не накинувся зі звинуваченнями, не роздратувався, а промовив стримано, як завжди:
— Слід було дочекатися пізньої ночі, а тоді вже розмотувати списа.
— Я... надалі так і робитиму.
Відтоді Біхьон і Тінахан боялися припуститися помилки. Ясна річ, помилятися ніхто не любить. Але доккебі й лекону було так прикро, так соромно, що Кейґан не дає волі гніву, коли через них усі втрапляють у халепу на рівному місці. Перш ніж повести загін далі, Кейґан глянув у вічі обом супутникам, які вже не вперше не послухалися його наказів і вчинили навпаки, та тихо попросив бути обачнішими. Для них це прохання прозвучало страшніше, ніж будь-яка лайка чи докори.
Біхьон замислився: Кейґан не сердиться на них, бо йому зовсім байдуже, чи він і справді надто поблажливий і терплячий? Навряд чи йому байдуже. Тоді б це виявлялося в його поведінці постійно. А Кейґан завжди піклувався про своїх супутників. Тут годі було сумніватися.
Якось загін натрапив на банановий гай. Біхьон і Тінахан запропонували зупинитися, попоїсти й відпочити. Кейґан же вказав поглядом на Нані й похитав головою.
— Він не пережує бананового листя. Ліпше назбираймо плодів і ходімо звідси. На перепочинок станемо там, де буде харч, придатний для жука.
Біхьона тоді вразила турбота Кейґана про всіх учасників походу.
Якщо ж Кейґан здатний легко прощати промахи членів загону, як ця широта душі поєднується з пекучою ненавистю до наґів? Біхьону в голові не вкладалося, що такий великодушний чоловік не може пробачити наґам. Що більше дізнаєшся про когось, то важче його ненавидіти. А Кейґан знав наґів не гірше за них самих. Як же він міг тримати в собі стільки ненависті?
Біхьон не знайшов відповіді навіть тоді, коли загін дістався річки Мурун. Кейґан помилувався річковою гладінню, потім обернувся до Тінахана. Обличчя лекона було спотворене переляком і гидливістю. Він ні з ким тієї миті говорити не бажав. Саме такий вигляд мав би будь-який лекон перед широченною річкою. Кейґан вирішив облишити Тінахана й обернувся до Біхьона.
— Хоч він і бачить чорноту замість води, велику темну безодню неодмінно помітить. Рушаймо вниз за течією. Ітимемо, поки не почуємо спів.
— Гаразд. Отже, ходімо!
— Але спершу маю попросити тебе, Біхьоне...
— Кажи! Що мені робити?
— Коли йтимеш берегом, постарайся не співати. Ану ж ми через твої співи не почуємо наґа.
Біхьон усміхнувся й кивнув. Минуло не так багато часу, перш ніж Біхьон відчув на собі косий погляд Кейґана й знітився.
— Ой! Ти ж просив не співати.
Над теплою річковою водою пролітала зграя білих чапель.
Дерева простягли до річки довжелезне грубе коріння, на всі боки ширилися щільні зарості в’юнких трав. Неможливо було розібрати, де берег межує з водою. На піщаній обмілині посеред річки ліниво куняли бегемоти, де-не-де з хвилі вигулькували риби. Але здебільшого в широкій річці нічого не було видно, адже її глибина поглинала світло. Іноді пропливала змія, гордовито тримаючи голову над водою та виблискуючи на сонці смарагдовою лускою. Зненацька з’явився велет-орел, який вразив мандрівників своїм неприступним виглядом, підхопив крокодила й поніс геть.
Особливо велет-орел здивував Біхьона. На Півночі, де мешкають доккебі, такі здоровенні птахи не водяться, і Біхьон не йняв віри, що вони взагалі бувають.
— Бачили? Та це ж дракон! Не може бути! Дракон, так? — не стримався він.
Кейґан пояснив, що то велет-орел, а дракони давно вимерли, проте Біхьон не повірив.
— Хе! Велет-орел, кажеш? А хто доведе, що всі дракони вимерли? Кажуть, їхнє насіння живуче. Та й ліс тут такий густий. Може, якраз тут вони й збереглися?
— Якраз тут живуть наґи, які ненавидять дракарів.
Біхьон і Тінахан сторопіло дивилися на Кейґана. Він усвідомив свою помилку й додав:
— «Дракар» — це «дракон» говіркою мисливців з краю Кітальджо.