Нані злетів трохи вище й склав внутрішні перетинчасті крила.
Політ стишився.
Жук шугнув із широко розставленими надкрилами. Тепер тріпотіння внутрішніх крил не заважало зістрибнути з його спини. Біхьон постарався скерувати Нані якомога ближче до наґів.
Тим часом наґиня з мечем уже підкралася до співака. Він зненацька обернувся. Певно, почув її мислевисловлення. Вигляд мав безмежно здивований. Наґиня поволі опустила меча. Кейґан з гучним криком кинувся вниз:
— Стій! Бо проковтну!
Біхьон аж підскочив на місці, так правдиво прозвучала ця погроза.
Рюн не чув плюскотіння води, проте відчув бризки в себе на щоці. Та все одно не обернувся до річки, а очманіло дивився тільки на Само Фей. У голові в нього невпинно крутилися слова Само, у які він ніяк не міг повірити.
— Сьозайн-те-шиктоль?
Рюн остовпів, а Само позадкувала та подивилася на річку. Перед нею постало дивовижне видовище: з неба раптом упала, здіймаючи здоровенну хмару бризок, людина — чоловік. Коли він виліз з води на берег і попрямував до них, подив Само змінився жахом.
Навіть не відгорнувши з обличчя мокрого волосся, прибулець дістав з-за спини меча. Само пригадала казки про чудовисько, почуті від чоловіків родини Фей.
— Це Наґожер!
Серед наґів давно ходили оповідки про вбивцю, який проникає в ліс поблизу Кордону. Він з’являється в супроводі холоду, вимахуючи подвійним мечем, що зветься Незламним, хапає заціпенілих наґів і гризе їх, наче крихкі бурульки. Досі Само вважала, що Наґожер — просто вигадка, уособлення прикордонних холодних земель. Але тепер перед нею був чоловік з плоті й крові, точнісінько такий, як його описували оповідачі. Із суворим виразом на обличчі він біг до неї з Рюном.
Чоловік напав на Само з оглушливим бойовим ревінням, немов розлючений небоплав.
Само підняла шиктоль останньої миті, розуміючи, що загнана в глухий кут і мусить боронитися. Відбила зливу з п’яти ударів. Шиктоль і Незламний кресали вихори іскр та оглушливо дзвеніли.
На шостому ударі Само вдалося скористатися нагодою зробити випад. А Наґожер неначе вгадав її наступний рух і спритно ухилився від шиктоля. Само здивувала його вправність. Це її роздражнило. Але Кейґан не мав дару передбачення. Він упізнав спосіб ведення поєдинку.
Кейґан помітив, що наґиня рухається так само, як Юсбі. Кейґан не зводив з неї очей, але встиг крикнути другому наґу, який опинився позаду:
— Агов, Юсбі! Це що, твоя учениця?
Відповіді не було. Кейґан не міг обернутися назад, бо мав стежити за наґинею. Вона не була сповільнена, як наґи, яких він зустрічав біля Кордону, а пересувалася жваво, майже як прикордонні наґи після вживання содраку. Кейґану сяйнуло: якщо вона справді вихованка Юсбі, її не вдасться легко перемогти, як він сподівався спочатку. Стискаючи Незламного обіруч, Кейґан описав у повітрі дугу клинком і замахнувся.
Само не очікувала такого руху, але чудово зналася на зброї та двобоях і, коли Кейґан кинувся на неї, миттю збагнула, що до чого.
Клинки Незламного мали різну вагу.
Звичайні мечі, як-от сайкер чи шиктоль, навмисно робили неврівноваженими. З ними важко було вправлятися, але в руках досвідченого бійця такий «неправильний» меч набував руйнівної сили. Подвійний Незламний теж був «неправильним» мечем. Змінюючи положення різних за вагою клинків, можна було скористатися особливими властивостями Незламного. Попередні численні удари були слабкі, лише кололи, а наступний удар мав стати важким і нищівним. Само забракло духу давати відсіч нападові подвоєної сили, і вона відступила.
Само відскочила вбік, а Кейґан заніс меча й крикнув:
— То тебе вчив Юсбі?
Само побачила, що губи нападника ворушаться, і здогадалася, що він щось говорить. Само намагалася прислухатися.
— Що ти сказав?
— Ти вчилася в Юсбі?
Запитання спантеличило Само.
— Звідки ти знаєш? Хто ти такий?
— У цих краях мене, здається, називають Наґожером.
Назвавшись, Кейґан знову крикнув другому наґу:
— То чому вона хотіла напасти на тебе?
— З Рюном ти теж знайомий? — насилу змогла вимовити вельми здивована Само. — Наґожере, звідки ти знаєш Юсбі? Кажи! Тільки повільно. І відійди від мене.
— З якого це дива?
— У мене шиктоль. Розумієш, що це?
Кейґан розумів. Важко забути цей страшний звичай, за яким родичці вбивці доручають вистежити його й стратити. Кейґан кивнув, і Само простягла меча вперед.
— Це — шиктоль. Ним можна вбити лише один раз. Після цього його слід знищити. І призначений він не для тебе. Тож відійди.