Кейґан відчув, що справа надто заплуталася. «Виходить, ця наґиня — родичка Юсбі», — сяйнуло йому. Але він згадав, що такого не могло бути, адже вважається, що в наґів-чоловіків немає рідні.
— Хіба сьозайн-те-шиктоль застосовується до чоловіка, який залишив родину?
— Ти багато знаєш про життя наґів, але не все. І я не збираюся тобі розповідати. Відходь, кажу тобі!
Кейґан не відступив з дороги Само Фей, а тільки змахнув із чола прилиплий мокрий чуб. Скуйовджене волосся впало йому на плечі й обличчя. Кейґан, який тепер мав вигляд не кращий, ніж у дуоксіна, понуро мовив:
— Залиш його мені. Я з’їм.
Кейґан відхилив меча назад, а сам трохи нахилився вперед, щоб утримати рівновагу. Само здивувалася. Під час битви на мечах ніколи не нахиляються вперед. Вона не уявляла, що Кейґан зібрався робити. У такому нахилі він міг хіба що відступити, але точно не кинутися на супротивника. Але її тривожив Незламний: такий незвичайний меч міг вимагати відповідного положення тіла, невідомого їй. Вона виставила шиктоль перед собою і заклякла в очікуванні.
Кейґан саме на це й сподівався. Він обернувся й побіг, не оглядаючись.
Само розгубилася, як і Рюн. Він зовсім не опирався, коли Кейґан підчепив його, обійнявши за стан, і помчав разом з ним до річки.
Кейґан і Рюн шубовснули у воду, здійнявши шумний стовп бризок.
Нажаханий Рюн послав обурений мислевислів. Але збагнув, що спілкується з людиною, і перейшов на голос:
— Що ти робиш? Я наґ!
Якби Рюн не розтулив рота, то не наковтався б води. Так буває, якщо кричати під водою. Вода лилася йому просто до рота, і Рюн перелякався не на жарт. Він і гадки не мав, що таке плавання, але прагнення вижити підказувало йому, що потрібно відчайдушно молотити по воді ногами. Та вода була надто холодна, як для наґа. Рюн швидко змерз, сповільнився й ще дужче перелякався.
Тіло Рюна зовсім задеревіло, і Кейґану стало зручніше його тягти. Однієї рукою він притримував Незламного та голову Рюна, другою щосили гріб. Лекони не можуть плавати, бо важкий кістяк тягне їх на дно. А ось наґи плавучі, як люди й доккебі, хоча й не заходять у воду через холод. Коли Рюн перестав пручатися, Кейґан легко виринув на поверхню.
Кейґан і Рюн, жадібно хапаючи повітря, роззиралися навкруги. Кейґан помітив Само, яка, стискаючи шиктоль, ладна була спопелити їх поглядом. Але лізти у воду не наважилася.
Кейґан відвернувся від неї та поплив на спині до Біхьона. Той весь цей час кружляв на жуку над річкою і хвилювався, спостерігаючи за подіями внизу. Кейґан махнув йому рукою, мовляв, спускайся. Хоча Рюн і був не надто важкий, Кейґану не стало б сили переплисти з ним Мурун. Біхьон невблаганно мотнув головою.
— Трьох Нані не витримає! І як вас посадити на нього?
Кейґан прочитав повідомлення по губах і знаками передав своє:
— Візьми тільки наґа. Хай жук підніме його лапами. А я допливу.
Біхьон усе зрозумів. Нехтуючи небезпекою, він поступово знизився.
Сильний порив вітру, спричинений крильми жука, ударив Кейґана в обличчя. Здійнялися хвилі, які розхитали їх з Рюном. Нані лякався сплесків і дратівливо смикав вусами: не бажав знижуватися далі. Біхьон заспокоїв жука погладжуванням по спині й умовив спуститися ще трохи. Кейґан боровся з хвилями, водночас пильно слідкуючи за лапами Нані.
Усі були так цим поглинуті, що не помітили насування загрози, поки Тінахан не закричав з північного берега, надриваючи горло:
— Бі-хьо-не! Сте-ре-жіть-ся!
Тінахан закукурікав так гучно, що міг збити когось з ніг тим звуком. Пташки гамірно зірвалися з дерев у небо. Голос Тінахана перекрив гуркіт жучиних крил і досяг вух Біхьона. Щойно той глянув на південний берег, Тінахан закукурікав знову:
— Злі-тай-те!
Не зволікаючи жодної миті, Біхьон похапцем підняв жука вище. Кейґан спершу розгубився, та, коли жук відлетів, йому відкрилася причина цієї поквапливої втечі. Він вилаявся:
— Щоб ти луснула, навіжена! Умієш захоплювати свідомість?
До них вихором мчала на велет-орлі Само Фей, тримаючись однією рукою за його пір’я, із шиктолем напереваги.
Біхьону вдалося вчасно забратися з небезпечного місця, але він так і не збагнув, у чому полягала загроза. А от Нані завдяки своїм комашиним очам добре бачив, що відбувалося позаду. Він уже знав, що потрібно щодуху давати драла й рвонув, ледь не скинувши вершника у воду. Злетів якомога вище й розвернувся, щоб показати Біхьону, від чого вони рятувалися. Той нарешті побачив велет-орла.