— Зупинися!
Але мотузка була перерізана, і змій шугонув у височінь.
Монах скочив на ноги й далі невідривно стежив поглядом за змієм. Змій утратив зв’язок із землею і тепер носився за вітром. Монах страшенно хвилювався за літуна, якого змій ніс у небеса. Здавалося, що той мав смертельно налякатися.
Зрештою змій почав стрімко падати. Він летів просто до схилу, де стояв монах. Той відвернувся, щоб не бачити падіння.
Почувся сильний грюкіт. Ледь витримуючи калатання серця в грудях, монах чимдуж кинувся до місця катастрофи. Поки перелазив через повалені дерева, уявляв, що зараз перед ним постане жахливе видовище. Проте на місці падіння змія побачив щось неймовірне.
Посеред купи поламаного гілля, обдертого листя й уламків змія ворушився чоловік. Він виплутувався з мотузки, якою кріпився до його спини змій, і поливав усе на світі неповторною лайкою. Монах не міг повірити, що це і є літун. Як він узагалі вижив? Навіть якби літунові вдалося якось сповільнити падіння, то всі його кістки мали б переламатися від удару об землю.
Монах зауважив, що чоловік цей майже вдвічі вищий за звичайну людину. Змій був теж величезний, як і чолов’яга, а здаля неможливо було оцінити розміри обох. Тепер монах збагнув, у чому річ, але досі не міг заспокоїтися. Тремтливим голосом спитав:
— У-у ва-вас усе г-гаразд?
— Іди геть! Не дратуй мене! — вигукнув велетень, повернувшись до монаха обличчям, на якому красувався здоровенний дзьоб.
Монах закляк від страху.
— Я тут проходив своєю дорогою, аж раптом побачив, що ви падаєте, ось і прибіг на поміч. Ви не поранені?
Співрозмовник стримав свій гнів і відповів трохи м’якше:
— Не поранений. Не поранений, трясця твоїй матері! Утішився?
— Щиро за вас радію. Упали з такої висоти — і не поранилися. Якби ви не були леконом, не вижили б.
Лекон клацнув дзьобом, виказуючи зверхність, як це роблять люди, коли зневажливо пирхають. Монах з помітним трепетом крадькома оглядав усе тіло лекона. На його пір’ї де-не-де виднілася кров. Значить, він таки щось трохи пошкодив, але небезпечної рани не було помітно. Допитливому монахові кортіло торкнутися леконового пір’я. А лекон, зовсім байдужий до монаха, спостерігав за іншими чотирма зміями в небі.
Монах і собі глянув угору. Змії саме наближалися до небоплава. Лекон від нетерплячки тупав ногою.
— Ну ж бо! Ще трохи! О Богине, яка нижча за всіх, благаю! Мотузку розмотуйте, телепні!
Але, на жаль, відважних шукачів пригод спіткала невдача. Вони зовсім трохи не долетіли до мети. Їм не вистачило мотузок.
Небоплав промайнув просто над зміями, що безпорадно коливалися в повітрі. Чоловіки внизу вирішили рятувати літунів, поки ще не запізно, і почали змотувати мотузки.
— Ні! — у відчаї заволав лекон й осів на землю, схопившись за свій гребінь.
Ледве дихаючи, монах спробував утішити вбитого горем лекона.
— Ваш задум був просто чудовий! Я до кінця був упевнений, що все вийде. Небоплав пройшов трохи зависоко, та хто ж знав...
Лекон, здавалося, зовсім не слухав. Він прикипів очима до хвоста небоплава, який уже перелетів на інший бік долини. Небоплав рухався спокійно, не зустрічав жодних перешкод. Ці самотні істоти тисячі років борознять небеса й не зустрічаються з земними мешканцями. Аж ось цього дня така зустріч могла б статися, якби не закоротка мотузка. Невдача засмутила землян, але ніяк не вплинула на небоплава. Він цілком байдуже плинув у далечінь.
Небоплава ще довго було видно над гірським хребтом. І монах, переповнений почуттями, усе дивився йому вслід, коли лекон несподівано відвернув його увагу шурхотінням пір’я. Лекон нарешті підвівся, обтрусився від сміття, оглянув уламки змія, щось буркнув і розлючено вигукнув:
— Робсе, паскудо! Я тебе вб’ю! Мотузки не вистачило, хай їй всячина!
Монах не знав, хто такий Робс, але запідозрив, що його життя в справжнісінькій небезпеці. Зібрався був відраяти лекона від убивства, але той уже біг стрімголов, майже летів схилом донизу. Монахові довелося щодуху гнатися за ним.
Захеканий монах насилу збіг у долину й побачив, що все значно гірше, ніж гадалося. Лекон обсипав лайкою волохатого чоловіка, очевидно, згаданого Робса. А той, хоч як дивно, стояв цілком незворушний, навіть навпаки — дражнив лекона:
— Агов, ватажку, вражий ти сину! Якби ти не кинувся як божевільний летіти з нами на змії, якби не твоя клята впертість, мотузки б вистачило! А ти, розумнику, ще й не ту мотузку перерізав і зіпсував змія!