Само не помітила, куди подівся жук, ба навіть не помітила Кейґана на воді, та скерувала орла на північний берег. Кейґан заплющив очі, коли величезний птах блискавично шугонув просто над ним. Тінахан настовбурчив гребінь і міцно стиснув списа. Велет-орел зробив коло високо над лісом. Його могутні крила створили вихор, який зірвав листя з дерев і розкидав його навсібіч. Схоже було, наче Кіборен намагався тисячами рук-гілок упіймати орла за лапи, але той, гордовито розправивши крила, відштовхнув зухвалі руки лісу й зірвався у височінь.
Само повернула птаха до річки й несамовито заволала:
— Виходь з води! Я тебе не облишу!
Кейґан люто глянув на Само. Але це не допомогло. Велет-орел, на відміну від їздового жука, — хижак, який здатен уполювати хоч і крокодила. Якби Кейґан відмовився вийти з води добровільно, Само напустила б на нього орла. Проте він не впав у відчай. Чекав на допомогу своїх трьох супутників. «Троє мусять зустрітися з одним, — подумав він. — Але як це зробити, коли лекон, захисник загону, залишився на березі сам?»
Та лекон і монахи Великого храму Хаінся, які спорядили його в похід, не розчарували Кейґана.
— Забирайся геть, здоровенне курча! — крикнув Тінахан і пожбурив в орла вивернуте з корінням дерево.
Дерево було ціле — з корінням, стовбуром, гілками, листям. Міцне й високе, яким і належить бути дорослому дереву. Тільки зазвичай дерева не літають. Щоб уникнути удару, Само підняла орла вище, не відриваючи нажаханих очей від постраждалого дерева.
Дерево приголомшливо швидко впало на воду, відскочило від поверхні, здійняло вибух бризок і відлетіло в прибережні хащі. Само спостерігала за цим, так учепившись у пір’я орла, що ледь його не вирвала. Аж тут лекон узявся за наступне дерево.
Само урвався терпець. Вона була наґинею і не могла бездіяльно дивитися, як хтось шкодить лісові.
— Негайно припини! Не чіпай дерева!
Тінахан клацнув дзьобом і поклав дерево на землю. Само відчула полегшення, але невдовзі її накрила нова хвиля розчарування, гніву й безпорадності. Тінахан вирвав ще одне дерево, потім простягнув обидві руки й ухопився одночасно ще за два стовбури. Трохи нахилився, випростався й почав їх розхитувати. Само заверещала від обурення, коли побачила, як тремтять під руками лекона височенні дерева:
— Припини!
Тінахан удав, що не чує, і знову нахилився та випростався. Від натуги його м’язи збільшилися мало не втричі. Ще зусилля — і коріння обох дерев злетіло в повітря. Тінахан жбурнув дерева по черзі в бік Само. Вона мусила підняти орла ще вище.
Навіть після цього видатного подвигу, якого не повторить ніхто з людей, наґів чи доккебі, Тінахан не був задоволений собою.
— Враже дерев’яччя! Не влучив!
Гойдаючись на воді, Кейґан думав, що монахи Великого храму Хаінся, які призначили лекона членом рятувального загону, і гадки не мали, яку витівку він утне. Якби Тінахан заходився метати кам’яні брили, Кейґана це не здивувало б. Хоча брили й важчі за дерева, вони не кріпляться корінням до землі, і, щоб їх підняти, потрібно менше сили. Проте Тінахан цього дня переміг здоровий глузд. Він мав неабиякий досвід вистежування небоплавів, тож, певно, вирішив, що раз велетенська рибина може літати в небі, то й дерева зможуть.
— Він справжній захисник!
Умиротворений Кейґан поплив до північного берега. Рюн, затиснутий у нього під пахвою, остаточно змерз і затвердів, чим допомагав тепер Кейґану триматися на плаву. Якщо в легенях є повітря, ніхто — людина чи наґ — не потоне. Потопельники йдуть на дно через те, що їхні легені наповнюються водою. Щоб Рюн не наковтався води, Кейґан поклав його горілиць і обережно тягнув за собою. Не сумнівався, що безпечно перепливе Мурун, якщо Тінаханові й далі вдасться тримати оборону.
Проте з північного берега почувся зойк. Скидалося на те, що хтось опинився в смертельній небезпеці. Надія Кейґана випарувалася. Він підвів голову, подивився, що відбувається вгору за течією, і сполотнів.
Звідти летів велет-орел, тримаючи в лапах величезного крокодила. Кейґан і Тінахан пережили чимало скрут, бачили чимало насильства, але навіть вони не вигадали б такого способу напасти на ворога. Саме коли Тінахан так моторошно зойкнув, орел розтиснув кігті й крокодил упав.
Крокодил, завбільшки зі здоровенну колоду, летів униз і вимахував усіма лапами. Звук від його падіння на воду річки Мурун усіх приголомшив, а винахідливість Само Фей, яка вдалася до цього незвичного нападу, була гідна згадування в літописах і книгах про війни.
Крокодил гепнувся в річку просто перед дзьобом Тінахана з таким сплеском, що хвиля накрила берег. Звісно, Тінахан кинувся навтьоки, щойно побачив, як орел кидає крокодила у воду. Щоб жодна крапля не впала на нього, лекон продирався крізь чагарники, трави й дерева, залишаючи за собою широку стежку, мовби протоптану слонами. Перевів подих уже далеко від берега, сів і глянув у небо. Само кинула на нього презирливий погляд і повернулася до річки, де на поверхні води завмер в очікуванні Кейґан. Йому здавалося, що ради немає.