Вода поглинає тепло. В очах наґів річки, моря, дощові струмені — просто непроглядна пітьма. Віас невдоволено забурмотіла: вона заснула з відчиненим вікном. Хотіла провітрити після дослідів із зіллям і забула зачинити. Аж ось прокинулася від холоду. Не хотілося вилазити з ліжка, хоча вікно варто було зачинити. У кімнаті лиховісно клубочилося холодне повітря.
Зненацька Віас здригнулася від гострого уколу у свідомість.
Стиснувши зуби, вона шукала джерело цього послання й знайшла за стіною. Воно надійшло від Каріндоль. І це був не звичайний мислевислів, радше почуття.
Віас здогадалася, що сестра саме забавляється із чоловіком.
Луска на тілі Віас гучно зашаруділа. Їй удалося прогнати з Хатенґраджа спільну ворогиню всіх жінок дітородного віку, але все одно вона проводила гидку дощову ніч на самоті, у бридкому, вогкому ліжку. А Каріндоль навмисно дражнилася, посилаючи свої почуття.
«Клята сестричка привела чоловіка, щоб мені дошкулити», — подумала Віас.
У дім Макероу давно не заходили чоловіки. І Каріндоль зазвичай не цікавилася ними. Але того вечора вона здивувала всю сім’ю.
До Макероу завітав чоловік. Сомеро, Віас і двоє тіток намагалися його спокусити, аж раптом з’явилася Каріндоль, яку ніхто не вважав суперницею, і непомітно для всіх примостилася біля гостя, обійняла його й притягла до себе.
— Ти красунчик.
Поки родички роззявляли роти, Каріндоль уже повела чоловіка до своєї спальні. Жінки не знали, що вдіяти. Найстарша дочка, Сомеро, з дивною усмішкою проводила Каріндоль поглядом. Віас збагнула, що ця усмішка сповнена співчуття, і послала Сомеро запитливий мислеобраз.
— Вона, певно, відчуває порожнечу в душі після втрати Хваріта й хоче його кимось замінити — відповіла Сомеро.
— Навряд. Каріндоль ненавидить чоловіків.
— Замінити не чоловіком. Дитиною.
— Отакої! — мислескрикнула Віас.
На обличчях інших жінок позначилося розуміння. Сомеро вишуканим рухом поправила поділ вбрання й мислемовила:
— Каріндоль потрібна дитина, бо вона втратила кревного родича. Вона не хотіла тебе скривдити, Віас.
Віас подумала, що у словах Сомеро є слушність. Але цієї дощової ночі не могла збагнути, для чого Каріндоль знадобився чоловік, — щоб народити дитя чи щоб подражнити сестру, забравши чоловіка просто в неї з-перед носа. Невиразне повідомлення Каріндоль, що прийшло з-за стіни, Віас сприйняла приблизно так: «Само Фей більше немає, але ти, сестро, так і не здобудеш чоловіка. Ти була певна, що не маєш дітей через підступність Само Фей, але річ не в тім. Ти сама винна. Згадай, Хваріт тебе терпіти не міг. Ти ж не вважаєш, що це теж через утручання Само Фей?».
Віас усвідомлювала, що це — гра її уяви. Було очевидно: Каріндоль не розкриватиме всіх своїх потаємних думок. Віас замислилася, чи могла сестра знати, що сталося між нею і Хварітом. Її охопив нестримний гнів, який не давав працювати розумові. У цьому наґи не відрізняються від інших племен.
Віас моторошно шурхотіла лусочками. Не чула цього звуку, здатного викликати холодок у спині вихідців з інших племен. Але ясно відчувала пекуче бажання.
— А що, як я вб’ю Каріндоль?
Віас здригнулася від цієї раптової думки, застигла й роззирнулася, щоб переконатися, що ніхто не може підслухати. Вона поринула в міркування про можливість здійснення цього задуму. Убити дорослу наґиню — зовсім не те, що вбити юного наґа, який ще не вийняв серця. Проте її вабили переваги, що їх можна було здобути, прибравши з дороги Каріндоль. Та єдина знала, хто вбивця Хваріта. Щоправда, натякала, буцімто мовчатиме, але керувалася аж ніяк не шляхетністю. А ще Каріндоль була суперницею в боротьбі за чоловіків, і Віас кортіло її прибрати.
Убивство мало допомогти Віас стати матір’ю.
«Ти сама винна. Ніхто не заважає тобі», — прозвучало у свідомості Віас. Але чий то був мислеголос — її власний чи Каріндоль? Віас люто вигукнула:
— Стули пельку, погань! Хто не знає, що це через Само в місті ледь не пересохло все чоловіче сім’я?
«То чому ти сидиш у ліжку самотня, хоча Само Фей уже немає?»
— Через тебе, курво. Через тебе, Каріндоль!
Внутрішній мислеголос, який невідомо кому належав, зник. Удивляючись у холодну непривітну темряву, Віас скреготіла зубами.
— Я вбила шмаркача, який відмовився зробити мені дитину, прогнала з Хатенґраджа крадійку чоловіків. Я все зможу. Ти не станеш винятком, Каріндоль.
Відповіді від Каріндоль не було. Усередині Віас зашепотів дух убивці:
«Ні, вона стане винятком».
— Чого б це?
«Хваріт мав серце, а Каріндоль — ні. Як ти її вб’єш? Хіба заморозиш і заледенілу розтрощиш на друзки, як Наґожер?».