Віас замовкла, але не надовго. Вона сторожко прошепотіла всередину себе:
— Чи є спосіб убити наґиню без серця?
Як і всі чоловіки-наґи, Кару був досвідченим мандрівником. Мандрівники від народження — лекони — можуть заперечити, мовляв, наґів обмежує в походах вороже до них природне середовище. Лекон сказав би: «Коли наґ мандрує на південній стороні від Кордону, для нього це все одно що ходити власним будинком». Наґи їдять живих тварин, тому їм не потрібне кухонне приладдя, вони можуть довго не їсти, можуть обходитися без одягу й вогню, бо гріються на сонці. На думку леконів і людей, це не похід, а розвага.
Але для мандрівника найважливіша не стійкість у суворому природному середовищі й навіть не мудрість. Усе-таки мандри — не гра й не змагання, де цінується здатність пройти складні випробування. Але в умовах, коли ніхто не подасть руки допомоги, не скаже доброго слова, коли мандрівник сам для себе стає дороговказом, не вдасться вижити без уміння терпіти самотність. У цьому Кару досяг великих успіхів.
У місті він зажив слави видатного мандрівника. Його поважали, ним захоплювалися.
— Ви не могли б прибрати меч від мого горла?
— Я повинна вбити одного наґа, — спокійно мислемовила наґиня, яка з’явилася немов нізвідки й напала на Кару.
— Я знаю вас. Ви Само Фей? І я нещодавно залишив Хатенґрадж. Агов, пильнуйте, щоб моя кров не потрапила на клинок. Бо тоді ви зіб’єтеся зі сліду.
Само скоса глянула на Кару.
— Тим паче не приберу.
— Що?
— Ти стежиш за мною. Уже два дні.
Кару відчув, що його слава знавця лісу дала тріщину. Само продовжила:
— Спершу я подумала, що ти нічого не знаєш про мене, і хотіла просто прогнати. Але ти вистежував мене зумисне. Тобі відомо, хто я і чим займаюся. Дивно, що ти досі не послав мені мислевислів, буцімто прийшов допомогти. Отже, ти тут, щоб мені завадити. Знаєш, чому шиктоль такий міцний і гострий? Щоби прибирати все, що стає на заваді виконанню сьозайн-те-шиктоля. То зможеш довести, що в тебе не було наміру мені завадити?
— А як не зможу довести, що тоді? Моя кров потрапить на шиктоль, і...
— Я його протру й ще раз напою власною кров’ю. Не біда. Сьозайн-те-шиктоль — добре продуманий звичай. Для виконання призначають родичку злочинця, тому рідна кров завжди доступна.
У мислевислові Само містився такий просякнутий ніжністю сум, що Кару пройняв жах. Він набрався духу і якомога люб’язніше мислезапитав:
— Зрозуміло. Отже, як ви зі мною вчините?
— Поки не вирішила. Треба подумати. Мабуть, достатньо буде відрубати тобі ступні. Поки вони відновлюватимуться, ти даси мені спокій.
Кару поморщився й перебільшено жалісливо мислемовив:
— О, змилуйтеся! Мені доведеться цілий рік шкутильгати.
— Тоді можу виколоти очі. За кілька місяців матимеш нові. Але без них буде незручно.
Кару кортіло й далі перекидатися дотепами з найвідомішою наґинею Хатенґраджа, але це бажання тут-таки й зникло. Адже вістря шиктоля наближалося до його обличчя. Кару мигцем передав Само чарівний мислевислів, яким можна бодай на хвильку спинити будь-якого нападника — чи то людину, чи доккебі, чи лекона.
— Ви не пам’ятаєте мене?
Загрозливий шиктоль зупинився. Само пронизала Кару поглядом і доволі невпевнено мисле мовила:
— Ти жив у родині Фей? Вибач, але я не спілкуюся із чоловіками близько, тому й не пригадую.
— Я з родини Макероу. Приходив до вашого дому, супроводжував Хваріта.
— А, згадала! Тебе звати Свачі?
— Свачі — мій товариш. А я — Кару.
Само кивнула.
— Ну нехай. Кару, то й Кару. Але ти так нічого мені й не довів.
Кару встиг заготувати відповідь:
— Я спершу дозволю собі мислевислів, який не зовсім стосується справи. Усім відомо, що ви з Рюном Феєм мали особливо теплі стосунки. Правильно?
Само не виказала себе жодним рухом.
— Якщо я це визнаю, що далі?
— Я зможу висловити вам співчуття з приводу цього гіркого нещастя.
Шиктоль смикнувся догори. Кару швидко додав:
— А ще я хотів висловити сумнів, що покладений на вас обов’язок легко вам дається.
— Ще б пак. Обов’язок неприємний. Можеш сумніватися, скільки влізе. То й що?
— Родина Макероу, можливо, захоче переконатися, що ви сумлінно його виконуєте. Усе-таки йдеться про страту любого брата.
— То тебе попросили простежити, чи відбулася страта?
— Я такого не казав.
Само кивнула. Сумнів у виконанні сьозайн-те-шиктоля означав неприпустиму зневагу, і вона не могла б стерпіти приниження. Цього Кару й прагнув. Насправді він уже не був пов’язаний з родиною Макероу.