Біхьон вирішив, що йти східцями — марнування часу, і посадив Рюна на жука. Тінахан погодився, що це правильно, кивнув і почав підніматися окремо, але східці йому теж були ні до чого. Він долав кожен поверх одним стрибком і дістався вершини швидше за Нані.
На вершині піраміди стояв здоровенний будинок. На такій висоті навіть місяць і темне небо наче поближчали. Будинок, підсвічений синявим місячним сяйвом, мав лиховісний вигляд. Уся трійця затрималася біля входу, намагаючись здолати незрозумілий острах. Стривожений Тінахан гукнув:
— Кейґане!
Будинок неначе проковтнув той вигук. Друзі нерішуче перезирнулися. Аж раптом з нутрощів будинку-привида долетів крик.
І їхні вагання мов рукою зняло.
Само Фей помітила, що лісом біжать дві теплі істоти, і пошкодувала, що тоді була ніч і що напередодні дощило. У таких умовах наґи значно сповільнюються, і Само з Кару кілька разів ледь не втратили переслідуваного з поля зору.
Гонитва вивела їх до зруйнованого міста.
Само здивовано оглянула руїни, зауважила відсутність Вежі сердець і відразу збагнула, що це не місто її одноплемінників. Проте на південь від Кордону ніхто, крім наґів, не жив. Само придивилася уважніше, не в змозі збагнути, чиє це могло бути місто. Адже наґи не залишають руїн.
Під час Великого завоювання наґи знищили всіх безбожників на Півдні. Їхні міста вони розібрали, і все каміння, усі витвори мистецтва пішли на зведення й оздоблення міст наґів. На розчищених місцях наґи висаджували дерева. Завдяки наполегливій і терплячій праці вартівниць колишні міста безбожників захоплював ліс. Отже, ця руїна просто не могла існувати.
Кару знайшов відповідь на цю загадку. Він глянув у далечінь і стривожено мислемовив:
— Сказитися можна! Вони зайшли в місто дуоксінів!
Само схилила голову набік.
— Ти маєш на увазі місто хворих на дуоксінову недугу?
— Ні. Я про справжніх дуоксінів. Недугу так прозвали, бо вона сильно спотворює заражених. А в цьому місті живуть справжні дуоксіни. Це вони зберегли руїни від цілковитого занепаду.
Само ніяк не могла втямити, про що мисле мовить Кару.
— Ти про тих зарозумілих істот, що втратили свого Бога? Але як вони могли вижити без нього?
— Вони живуть, забувши, який вигляд подарував їм Бог і які закони встановив. Їхні чоловіки й жінки злягаються навіть між своєю статтю і плодять від цього страховиськ. Вони пожирають власних дітей.
— Що? Діти народжуються від батьків однієї статі?
— Буває, плодяться і без злягання. Своїх виродків ці істоти пожирають або злягаються з ними. Скільки вони можуть прожити — невідомо. Деякі живуть сотні років, деякі — кілька місяців. Трапляються різні дуоксіни — у кого на сідницях голова, у кого п’ять сердець, хтось з роками молодшає. Вони не дотримуються жодних законів буття. Тому що втратили Бога. Так і вижили.
— Який жах! А звідки тобі це відомо?
— Я ж чоловік. Мандрував і дізнавався, куди варто ходити, а куди — зась. Усі вартівниці знають це місце й обходять стороною.
Само кивнула й ступнула вперед. Кару хвильку очманіло дивився їй услід, а потім мислегукнув:
— Стривайте! Куди ви?
— У місто. Мусимо їх наздогнати, хіба ні?
— Таж там дуоксіни! І вони безсмертні!
— Але ти мислемовив, що вони вмирають, коли вичерпають термін свого життя.
— Я мислемовив про те, що вони живуть без правил і законів! Хтось із них гине від легкого стусана, а хтось не вмирає, навіть якщо відтяти голову чи розрубати його навпіл! Деякі оживають. Нас, наґів, убити нелегко, але відомо, від чого ми можемо загинути. А до цих чудовиськ навіть смерть приходить по-різному!
— Зрозуміла. Важкенько мені там буде. Але я маю завершити справу.
— Рюн і так загине в місті! Він не вийняв серце, він уразливий.
— А що як йому пощастить, і він пройде містом непомічений? У дуоксінів же все непередбачувано?
Кару не знайшов відповіді. Думка Само була слушна.
Вона м’яко мислемовила:
— Я повинна простежити за тим, що буде з Рюном. Це тільки моя справа. Не хочеш — не ходи. Дякую, що поділився знаннями, нишпорко.
І Само пішла в місто, а Кару її більше не стримував. Він погоджувався з тим, що дуоксіни можуть пропустити Рюна неушкодженим. Кару вирішив, що теж мусить побачити все на власні очі, і рушив за Само.