Тінахан стиснув у долоні списа.
— Гаразд. Ходімо. Але спершу... Та ні. Дуоксіни пішли геть. Так, запали вогонь.
Усе товариство знову огорнув чарівний вогонь. Вони були джерелом світла, тож тіні не відкидали. У володіннях пітьми відсутність тіні здавалася дивом.
Рюн, як і обіцяв, повів загін за собою. Він не вагався перед жодними сходами, жодним поворотом чи розгалуженням ходів. Тінахан відчував задоволення від гарної швидкості, але водночас і тривожився.
— Ох, таки дивно. Чому ті поганці бігали й горлали, а тепер стихли?
Дуоксінів вони ніде не помічали. Спогади про нещодавній бій були ще свіжі, й незбагненна тиша дуже непокоїла.
Зненацька зникла стеля. А потім і підлога.
Друзі опинилися на виступі в стіні неосяжного колодязя. Від глибини під ними й висоти над головою всі відчули запаморочення. Не було видно ні світла вгорі, ні дна, ні протилежної стіни, куди саме й указував Рюн.
— Мислевислів надійшов звідти. Там є дещо гаряче, але не розумію, що це. Схоже, ніби щось стікає у прірву.
— Я чую шум.
— Що?
— Тобі не чутно, а я чую. На тому боці щось ворушиться. Як ти й кажеш, немовби стікає. Йой, Біхьоне. Кинь туди свій вогник. Хай повисить у повітрі.
Біхьон виконав прохання. Посеред чорного провалля запалав доккебінський вогонь, пролив світло на стіну. Усі троє зойкнули в один голос і остовпіли.
Стіною повільно сповзало місиво з рук, ніг, тулубів і голів.
Повзли мізки, хребти, кишки, уламки кісток, уривки м’язів, невпізнанно набряклі очні яблука, зуби, судини, клапті шкіри — яких тільки частин тіл там не було. Рух сповільнювала в’язка рідина, у якій змішалися жовч, кров, випорожнення та гній. Моторошний струмок скидався на свічку, що плавилася від горіння, або згусток крові, який коливався на щиті воїна.
Біхьон рвучко зігнувся й почав блювати в прірву. Тінаханів шлунок теж ледь не вивернувся, але він не піддавався слабкості, тому що обов’язок велів тримати Біхьона, щоб той не звалився з виступу. Луска Рюна зашурхотіла.
— Униз... Гляньте!
Унизу розгорталося страхітливе й водночас заворожливе видовище.
Падаючи долі, бридка суміш породжувала неймовірних істот. Шматки зросталися, й утворювалися численні дуоксіни, які старалися вилізти з в’язкого полону, допомагаючи собі руками або тим, що могло їх замінити, а відокремившись, утікали в проходи, розташовані біля дна колодязя.
— Якщо ця гидота народжується внизу... Біхьоне! Біхьоне! Отямся вже, ну-бо! Посвіти вище.
Біхьон так і не зміг розігнутися. Він тільки змахнув долонею, і доккебінський вогонь полинув у височінь, а до нього підняли обличчя Тінахан з Рюном.
На значній висоті від виступу, де вони стояли, з протилежного боку був отвір, схожий на роззявлений рот. Звідти й вивергався потік мертвої плоті. Зазирнути всередину «рота» з виступу було неможливо. Тінахан і Рюн здогадалися, що там дуоксіни розкладаються на ту мішанину, що потім зісковзує вниз.
— Так і є.
Рюн аж підскочив від несподіванки. Навіть охоплений жахом, він залишався наґом і відповів мислевисловом. Тому Тінахан і Біхьон нічого не почули.
— Що ви сказали?
— Ти вгадав. Нагорі дуоксіни розкладаються.
— Хто ви? І... де ви?
Рюн відчув, де саме це «тут».
— Потік мертвеччини! Ви і є цей Мертвоспад! — Так.
Тінахан і Біхьон ніяк не могли повірити, що Мертвоспад — цілісна істота. Це не вкладалося їм у головах. Рюн намагався пояснити, але й сам не був певен.
Він не міг знати, чи живе в Мертвоспаді спільна свідомість зграї дуоксінів, чи там співіснують численні окремі свідомості. Усе, що він міг, — переказати друзям почуте від криваво-м’ясного потоку.
За отвором, звідки спадала мертва плоть, була велика порожнеча. Там колись у давнину помер один дуоксін. Він був отруйний, і отрута розповсюджувалася навіть з його трупа. Тому дуоксіни, що випадково опинялися там, гинули. Отрута вичерпалася нескоро. На цьому місці накопичилася гора трупів.
Почалося гниття, полився трупний сік, який витік крізь отвір. Так народився Мертвоспад. Спершу потік був невеликий, але невдовзі він усвідомив себе.
— Піраміда містить якусь загадкову силу. Без неї таке громаддя, певно, не з’явилося б і не трималося б купи. Годі й уявити, як спорудили цю незвичайну будівлю та ще й її підземного двійника. Колодязь, у якому ми опинилися, — це серцевина піраміди, і саме тут зосереджена чарівна сила, саме звідси вона пронизує цілу будівлю. Вона впливає на трупи дуоксінів.
— Чаклунство?
— Мабуть.