Тінахан нічого не второпав і зиркнув на Рюна.
— Він запитує, чому дуоксіни втратили Бога? Єдине, що знаю: через пиху.
— Я саме так йому й мислемовив, але він спитав, у чому полягала ця пиха.
Тінахан ще більш розгублено глянув на Біхьона. Той знизав плечима.
— Якби з нами був Кейґан, він, мабуть, підказав би. Кейґан — знавець давніх переказів, звичаїв і мертвих мов.
Вони знову відчули, як загонові бракує Кейґана. Погладжуючи лівою рукою сережки, Тінахан понуро сказав:
— Нічого не вдієш. Перекажи йому, що ми не відаємо.
Рюн обернувся до в’язкого потоку плоті.
— Ніхто з нас не може відповісти, через яку пиху дуоксіни втратили Бога. Це було дуже-дуже давно.
Мертвоспад на хвильку замовк.
— А ви не втратили свого Бога?
— Ні.
— Як ви з ним спілкуєтеся?
— Серед нас, наґів, є хранителі, які проводять обряди на честь Богині, яка не залишає слідів, і передають її волю народові для виконання на землі. Богиня за це дарує хранителям свої імена. У людей є Бог, якого ніде немає. Їхні монахи голять голови. Зрізання волосся означає, що вони обрізали зв’язки зі світом і живуть тільки заради виконання волі свого Бога. У доккебі є Бог, який себе вбиває. З ним спілкуються переважно померлі доккебі. У леконів...
Рюн затнувся й глянув на Тінахана. Той схилив голову набік:
— Що?
— Як ви поклоняєтеся Богині, яка нижча за всіх?
— Ніяк. У нас і храмів немає.
— Не може бути. Є!
— А тобі відомо, де вони? Нікому не відомо, отже, їх усе одно що нема.
Рюн так і переказав Мертвоспадові. Наступний мислевислів, почутий від потоку, загнав Рюна в глухий кут.
— Мертвоспад каже: значить, лекони теж утратили свою Богиню, — переказав Рюн Тінахану.
Той не знайшов, що сказати. Він повсякдень дякував Богині, яка нижча за всіх, за успіхи та скаржився їй на невдачі. Але здебільшого він про Богиню не згадував. І так поводилися всі лекони. Тінахан подумав і мотнув головою.
— Ні, не втратили. Агов, ви що, теж так уважаєте?
Біхьон і Рюн так не вважали. Рюн сказав Тінахану:
— Ні. Не схоже на те, що лекони втратили свою Богиню.
Мертвоспад знову замислився, а потім грізно мислемовив:
— Тобто всі племена спілкуються з Богами й Богинями без правил, як кому заманеться, а декому взагалі байдуже до їхньої Богині!
Рюна здивувало, що Мертвоспад розгнівався. Мертвоспад нарощував лють і мислевисловлю-вався дедалі вишуканіше. Рюну почало здаватися, що він від початку говорив зі справжнім наґом.
— Але ти кажеш, що ви не втратили своїх божеств. Тільки дуоксіни втратили. І сталося це в далеку давнину через якусь там пиху. Що ти взагалі верзеш? Дивись-но!
— Дивитися? На що?
— На мене! На те, що зараз перед тобою, на того, чий життєвий простір обмежений цією пірамідою! Хіба можна уявити страшніше нещастя, ніж утрата Бога цілим племенем? Для племені це — загибель! Хіба можна забувати причину цієї події? Якщо ви не бажаєте повторити долю дуоксінів, мали б пам’ятати! І не кажіть, що все забулося, бо відбулося дуже давно!
Рюн погоджувався з Мертвоспадом, що забувати таку важливу річ не можна. Мертвоспад вів далі:
— Я все зрозумів. Ви обманюєте мене!
— Ні! Ні! Навіщо нам щось приховувати від тебе?
— Не бреши! Мислемов усе як є. Чому дуоксіни втратили Бога?
— Хоч як гнівайся, але ми не відаємо. Я і сам хотів би знати, але крім того, що це сталося через зарозумілість...
— Годі! Годі з мене брехні! Я бачу вас наскрізь.
— Про що ти?
— Дуоксіни не втратили Бога, він був убитий. І вбили його ви! А потім вигадали цю облудну, безглузду казку про пиху дуоксінів.
Наляканий жорстким мислевисловом Мертвоспаду, Рюн позадкував. Не відразу збагнув, у чому його звинувачують. Здивовані Біхьон і Тінахан чекали на пояснення.
— Як ти смієш таке навіть припускати, вражий ти сину! Ми не вбивали Бога дуоксінів. Це неможливо.
— Тобі не вдасться викрутитися! Я бачу твою свідомість. У твоїй пам’яті є задум ще одного боговбивства. Якщо ти замислив таке зараз, це могло трапитися й у минулому. Ви — убивці Бога дуоксінів!
Рюн подумав, що Мертвоспад збожеволів. Він ніколи й гадки не мав про вбивство когось із божеств. Не розумів, про що йдеться.
Зненацька Рюну сяйнуло, що він здатний проникнути у свідомість Мертвоспаду. І йому це вдалося.
— Тікайте!
Тінахан настовбурчив гребінь від раптового крику, учепився пальцями в руків’я списа й витріщив очі, але наказу Рюна не виконав.