Ореноль засумнівався, чи ці двоє часом не втратили глузд. Подумати тільки: вони зібралися спускатися з небес мотузками! Сам він нізащо на таке не зважився б, навіть якби знав, що в разі загибелі воскресне. Щоби прогнати з уяви картину спуску зі спини небоплава, монах поспішив змінити тему розмови.
— Зрозуміло. Проте ви ще не досягли мети, чи не так?
— У нас вийде! Будьте милосердні, дайте нам ще трохи часу. Вважайте, що бачили наше останнє випробування. Так, саме так! Це ми тільки готувалися, а наступного разу обов’язково заліземо!
— Щиро бажаю вам успіху.
Робс округлив очі, почувши ці слова від Ореноля.
— Тобто нам дозволять сплатити пізніше? — Тінахан заглядав монаху в обличчя очима, повними надії.
Ореноль неспішно зняв із зап’ястка чотки та, перебираючи їх, промовив:
— А скільки часу вам потрібно?
Робс нахмурився, бо вагався з відповіддю. Насилу змусив себе розтулити рота:
— Приблизно шість місяців.
Ореноль зазирнув Робсу просто у вічі, а той не витримав погляду й зашарівся. Монах тихо перепитав:
— Ви пропонуєте Великому храмові почекати ще пів року?
— За пів року ми точно здійснимо задум. Ми зібрали багато знань щодо переміщень небоплавів. Стривайте, я візьму книгу із записами.
У кутку хижки лежав стос грубих книг. Одну з них — виготовлену з пергаменту, сильно пошарпану від частого гортання — Робс приніс до столу й почав морочити монахові голову різними цифрами та позначками. Ореноль нічого не втямив, крім того, що, згідно з Робсовими підрахунками, протягом наступних шести місяців у долині Байсо мусять пролетіти сім небоплавів, два з яких — на доступній для літунів висоті.
— Решта п’ять — завеликі. Ніхто не знає, чому, але що більший небоплав, то вище він літає. Звісно, на спинах цих здорованів має бути більше скарбів, та нам туди влізти не вдасться. Ми обрали долину Байсо, бо тут найсприятливіші для нашого задуму вітри. Але навіть тут не вдасться дістатися такої висоти. Той небоплав, що його ви бачили сьогодні, — просто малятко.
Дослухавши до цього місця, Ореноль стражденно застогнав.
— Малеча йде на висоті, доступній для наших зміїв. Так от, щоб дочекатися одного з них, потрібно шість місяців.
— Красно дякую за пояснення. Та ваші слова вселяють мені тривогу.
Робс невдоволено витріщився на монаха.
— Чого тут тривожитися? Скажи краще: ти не віриш у наші розрахунки?
З раптової неґречності в поведінці Робса Ореноль здогадався, що це знову заговорила душа лекона. Монах делікатно відповів:
— Та що ви, як можна не повірити. Я сьогодні вперше в житті бачив небоплава. Хто я такий, щоб сумніватися у ваших словах? Тривожуся не через те, що небоплав не прилетить, а за ваше майбутнє. Ви сказали, що навіть відсотки не можете виплатити. Як же збираєтеся тут жити без грошей ще шість місяців?
Спантеличений Робс закліпав, зітхнув і згорнув книгу. Тінахан замислено звів докупи брови й сказав:
— От трясця! Важко нам буде. Доведеться стерпіти. На горі Байсо багато дичини. Шість місяців якось протягнемо. Тож не турбуйся. Нам би лише трохи часу.
— У вас чимало людей. І ще коні.
— Нічого, якось прогодуємося. Якщо полювання не вдасться, будемо кіньми орати.
— За шість місяців або помрете з голоду, або втечете. І грошей храм так і не отримає.
— Не буде цього! Я неодмінно вилізу на небоплава, клянуся!
Ореноль знову заходився перебирати чотки. Тінахана це дратувало, проте йому не забракло мудрості й поміркованості, щоби тримати язика в дзьобі. Робс був готовий затулити вуха, аби не чути, як молодий монах скаже, що їхній задум нездійсненний, і вимагатиме повернення всього спорядження. Ореноль промовив:
— Я маю одну пропозицію.
— Що? Яку ж?
— Великому храмові на службу потрібен один лекон.
— Лекон? Храмові?
— Саме так. Великий храм просить вас, Тінахане, дещо зробити. Якщо виконаєте завдання, борг повністю спишуть. І навіть позичать нові кошти на шість місяців.
Тінахана й Робса ошелешила така надзвичайна пропозиція. Робс перший опанував себе й сказав:
— Яке завдання?
— О, ви знову стали людиною? Вибачте, розповісти я можу лише тому, хто призначений для виконання цієї справи. Скажу тільки, що служба триватиме чотири місяці, і вона вкрай небезпечна.
Робс подумав, що останнє речення монах додав навмисно, для Тінахана. Лекони всі такі. Тільки скажи, що десь небезпечно, — вони туди помчать. А Тінахан глузливо мовив: