— Тут щось украй важливе розгортається. Щоб ти собі краще уявив, я дещо мислемовлю. Звідки взялися в лісі ті безбожники, що забрали мого брата? Вони немовби на когось чекали. Нізащо не повірю, що аж троє безбожників зайшли так глибоко в Кіборен просто так. Пояснення може бути лише одне: вони прийшли з кимось зустрітися. І мій брат бере участь у їхніх справах.
Кару теж мав деякі підозри. Він не розумів, чому загін забрав Рюна із собою, адже було зрозуміло, що це не Хваріт, бо тільки Хваріт знав таємний упізнавальний знак — пісню. Чи Рюн напросився приєднатися до загону, щоби врятуватися від Само?
Тим часом Само мислемовила далі:
— Значить, прийшли вони саме по мого брата! А ти... Ти прийшов, щоб пересвідчитися, що їм удалося зустрітися!
— Я — з родини Макероу, і...
— Кару, ти знав про дуоксінів набагато більше, ніж я. Важко повірити, що ти міг добровільно ввійти в цю жахливу піраміду тільки заради того, щоб переконатися, що я здійсню страту. Тобі простіше було б повернутися в Хатенґрадж і передати всім, що нас з Рюном зжерли дуоксіни. Чи відмовитися від винагороди, аби тільки не лізти до лігва дуоксінів! Але ти пішов мене супроводжувати. Навіщо? Тому що ти тут не за дорученням Макероу. Отже, легко було зметикувати: маєш тут якусь важливу справу.
Кару відсунувся. Само, здавалося, анітрохи не цікавило, чи збирається він утікати. Ковзаючи спиною по стіні, Кару вперся в камінь і зупинився. Йому не до кінця вірилося в те, що відбувалося.
Само так і не зрушила з місця.
— Іще послухаєш? Гадаю, певні наґи вступили в змову з безбожниками Півночі. Подробиці мені не відомі, але цей задум, мабуть, передбачає переправлення Рюна через Кордон.
Само не погрожувала Кару ні шиктолем, ні жодним змахом руки. Вона лише спокійно дивилася на нього й стримано мислемовила, навіть не підвелася. Кару міг би втекти, але сидів на каменях піраміди немов прикутий, тому що не розумів, до чого хилить Само.
— Не хочеш пояснити, Кару? Мені потрібно знати. Що це за змова, яке завдання в Рюна? Його змусили безжально вбити найближчого друга?
— Немає певності, що це скоїв Рюн.
— Що?
Приголомшена Само втупилася в Кару. Той пошкодував, що ненароком обмовився, але запізно. Само наблизилася до нього впритул.
— Що ти мислемовив? Це може бути не Рюн? Він не вбивав Хваріта?
— Не знаю. Я прийшов, щоб це з’ясувати.
— Якщо не Рюн, хто тоді вбивця?
Кару не міг далі викручуватися.
— Це могла бути Віас Макероу.
Само заклякла від жаху.
— Віас убила власного брата? І ти хочеш, щоб я повірила в цю маячню?
— У цьому немає нічого несподіваного. Ви самі збираєтеся зробити те саме, хіба ні? — дорікнув Кару наґині й відразу засоромився власних слів. Само відвернулася й скривилася, ніби від душевного болю.
— Пані Фей... Пробачте...
Само мислемовила, уникаючи погляду Кару:
— Чому ти підозрюєш Віас?
— Ніхто не бачив її в день убивства. Але відомо, що вона мала допуск до книгозбірні особливого призначення. Вона люто ненавиділа Хваріта. Він сам мені мислемовив за життя. А ще мислемовив, що сестра погрожувала йому вбивством...
Само шумно зітхнула.
— Так! Окаянна Віас — убивця власного брата! Богине, яка дикість.
— Чому ви так упевнено це мислемовите?
Само мислевідповіла, дивлячись у небо:
— Я від самого початку не вірила, що це зробив Рюн.
— Чому? — здивувався Кару.
— На Хваріта напали ззаду, так?
— І що з того?
— Хтось ударив його мечем у спину в книгозбірні, біля дверей. І сталося це не тоді, коли Хваріт виходив звідти. Убивця не дав би йому вийти.
— Можливо, він якраз утікав від убивці?
— Утікають, коли підозрюють лихі наміри співрозмовника. Хіба Хваріт міг чекати від Рюна смертельного удару? Нізащо. До того ж важко вразити мечем того, хто втікає. Отже, Хваріта вбили, коли він тільки ввійшов до книгозбірні й ще нічого не запідозрив. Якби Рюн причаївся в книгозбірні до приходу Хваріта, усе було б зовсім не так.
— А якщо Рюн увійшов за ним?
— Тоді Ювекс був би ще живий і попередив би Хваріта про нападника. Якби Рюн, увійшовши, спершу кинувся на Ювекса, Хваріт не стояв би й не чекав своєї черги.
— Згоден!
— Так от, спочатку вбивця розправився з Ювексом. Жорстоко пошматував його й сховав рештки. Потім повернувся до чекальні й таємно виманив Хваріта в книгозбірню. Там непомітно зайшов ззаду та завдав удару. Хіба міг юнак, який не тямився від переляку перед обрядом виймання, скоїти все це? Хтось ретельно продумав убивство Хваріта й чітко виконав свій задум.