Кару вразила кмітливість Само, і він вирішив поділитися припущенням, почутим від Свачі.
— Ви загалом маєте рацію, пані. Але Рюн теж міг ретельно продумати вбивство. Хтозна, може, у день обряду він удавав наляканого.
Само скоса глянула на Кару.
— Ви, змовники, збиралися послати в Кіборен не Рюна, а Хваріта. Тому ти й хочеш знати, чи був Рюн усе-таки вбивцею, чи ні.
Кару не мав іншої ради й зрештою мислемовив правду. Він розумів, що брехнею від Само не відкараскається.
— Так, ми збиралися послати Хваріта. Але його вбили. Нам потрібно з’ясувати, Рюн це зробив чи Віас. Рюн міг справді налякатися перед обрядом, а міг і вдавати страх. Вірогідні обидва припущення.
— Чому тоді Рюн зараз із безбожниками? Ви ж готували до походу Хваріта?
— Ну... він міг розвідати про наш задум, убити Хваріта й видавати себе за нього. Він усунув Хваріта, щоби втрутитися й нашкодити нам.
Само повільно похитала головою.
— Бачу, ти все обміркував. Але такого не може бути. Я знаю Рюна. Віриш ти чи ні, але врахуй: якщо Рюн мав намір підмінити Хваріта собою, навіщо було влаштовувати таке гучне вбивство? Можливо, його підштовхнули певні обставини, яких ми не знаємо. Але тоді хтось полював би на мене.
— Що?
— Подумай сам. Мусять бути противники вашої змови, яким відомо про підміну, які допомагали Рюну усунути Хваріта. Він же не сам узявся до цього? Мусять бути особи, зацікавлені в тому, щоб Рюн неодмінно дістався Кордону. Я їм заважаю, і мене б уже давно спробували прибрати. Але ніхто не чіпає мене.
Кару захоплено вигукнув у свідомості. Само мислемовила дуже слушно.
— Виходить, підміни ніхто не влаштовував. Ваша змова, хоч би в чому вона полягала, не розкрита, Кару. Не варто ускладнювати. Найпростіші відгадки зазвичай найімовірніші.
— Найпростіші?
— Гаразд, ідемо далі. Віас Макероу вбила Хваріта. Чому — гадки не маю. Але вагомі підстави в неї були, Хваріт і сам тобі мислемовив. Коли Хваріт уже помирав, його випадково знайшов Рюн, який ховався від обряду. Як же він почувався, побачивши друга в такому стані? Годі й уявити... Хваріт перед смертю поділився з Рюном таємницею і попросив виконати завдання замість себе. Рюн не міг відмовити другові в останньому проханні. Та й все одно він збирався втікати з міста — чому б відмовляти? Ось тобі найпростіше пояснення. І воно збігається з тим, що ми з тобою бачили.
Кару радісно мислевигукнув:
— Як ви здогадалися? Так і є! Рюн не може бути вбивцею! Ви від початку знали?
— Так, я не сумнівалася, що Рюн не винний.
— Чому ж нікому не мислемовили?
— Що?
— Ну, коли Макероу призначили вас виконати сьозайн-те-шиктоль... Чому не розповіли їм те саме, що й мені? Могли б зняти наклеп з брата й не довелося б стати його катом.
Само з гіркотою мислемовила:
— Кару, мій брат не вбивав друга, але він не без гріха.
— Якого?
— Він не вийняв серце. Рюну все одно не жити.
Кару відчув, як заворушилася його луска.
— То ви вирішили... не дати... а натомість зробити це власноруч?
Кару закрив свідомість. Але не міг змиритися з повідомленням Само й невдовзі знову відкрив свідомість.
— Але Рюн потрібен нам.
— Щоб замінити Хваріта? Яке завдання було у Хваріта? Чому ви впевнені, що Рюн упорається?
— Про суть завдання я вам мислемовити не можу. Знайте лише, що це дуже-дуже важлива справа. І Рюн погодився виконати останнє прохання друга. Ми не просили його допомоги. Благаю, не ставайте на заваді, пані Фей. Ви ж знаєте, Рюн не вбивця. Навіщо виконувати сьозайн-те-шиктоль? Я розумію, чому ви хочете вбити його. Щоб він загинув від руки сестри, яка його любить, а не став чиєюсь здобиччю. Але якщо Рюн успішно перетне Кордон, він звільниться від переслідування наґів. На Півночі їх немає. Його життя буде в цілковитій безпеці!
Бадьорість Кару не передалася Само. Вона дивилася холодно. Кару здивував її гнів.
— Хіба я не правий? Ви зможете не турбуватися про його долю. У Рюна чудові провідники, вони хутко переведуть його через Кордон. І жоден наґ його не дістане.
— Кару!
— Що?
— Я нагадаю тобі дещо. По-перше, Рюн — наґ. По-друге, на Півночі наґи жити не можуть. Тому й існує Кордон. А тепер поєднай ці дві речі.
Кару отетерів. До нього дійшло значення слів Само, і лусочки на його тілі знову зашурхотіли. Само кивнула.
— Саме так. Мій брат не виживе за Кордоном. Згідно з вашим задумом, Хваріт мав вирушити в похід після виймання. Хваріт би вижив і повернувся. Але Рюн не повернеться. У нього є серце! Він мучитиметься там від холоду, поки не помре. Твоя правда, наґи його на Півночі не вб’ють. Його вб’є невблаганний холод. І смерть його буде страшна. Там навіть наґу без серця було б непереливки, а мій брат страждатиме набагато сильніше! Я не можу цього дозволити. Це ще гірше, ніж віддати його іншим наґам!