Кару очманіло дивився на Само, коли раптом відчув, як щось неначе стискає його нутрощі зсередини. Сили залишили його, і Кару обома руками схопився за камінь, щоб не знепритомніти. Камінь добре прогрівся протягом дня й ще тримав тепло. І в очах наґів він світився.
— Пані Фей! Благаю, дайте йому померти жахливою смертю...
Само нічого не відповіла. Кару заридав. Сльози розбивалися об камінь на дрібні іскристі бризки, які миттєво холонули й тьмяніли.
— Пані Фей! Знаю, ви ніколи не пробачите мені цього прохання. Так, я тільки тепер зрозумів, у чому лихо. Похід на Північ для Рюна — це похід до страшної смерті. Проте... Проте це дуже важливо! Це найважливіша справа на світі! Рюн це розуміє, тому взяв на себе обов’язок Хваріта. Відпустіть його, благаю. Ви бажаєте, щоб він помер мирно, я знаю. Але прошу, зробіть йому останній подарунок від любої сестри. Звісно, цей подарунок не дасться вам безболісно. Дозвольте Рюну здійснити те, чого він хоче, навіть якщо заради цього він помре в муках.
Само мовчала, і Кару не наважувався бодай глянути на неї. Від тривалої мовчанки Кару безмежно зажурився. Йому було б легше, якби Само накрила його хвилею прокльонів.
Кару не міг далі терпіти мовчанку й підвів голову.
Само поряд не було.
Наляканий Кару скочив на рівні. Роззирнувся й побачив, як Само спускається з піраміди та йде геть. Її горда постава й пружна хода не виказували болю, якого Кару мусив їй завдати. Він проводжав Само бездумним поглядом і без кінця повторював:
— Пробачте, пані Фей. Пробачте! Благаю, відпустіть брата.
Пітьма Кіборену омивалася росою, що стікала з твердих гладеньких пнів і серед вологих пахощів безгучно плакала в розлуці із сонцем. Пітьма Кіборену, позашлюбне дитя Ночі, надто довго зростала на землі, яка вперто ховалася від сонячного світла під зеленим запиналом. Перетинаючи тіні, що рухалися із заходу на схід, загін просувався на північ. Єдиним дороговказом для нього був холод, який ясно давав зрозуміти: до Кордону залишилося зовсім небагато. Рюн сповільнювався на очах.
Кейґана не влаштовувала така його швидкість, бо він не забув про переслідування наґині.
І він наказав Рюну приймати содрак, обмежуючись однією пігулкою на день, щоб уникнути небезпечної побічної дії. Після пігулки Рюн просто мчав, хоча й дуже недовго, а загін наздоганяв його під вечір. Щоб виснажений беззахисний Рюн не залишався сам після того, як пробіжить певну відстань, Кейґан щоразу посилав за ним єдиного товариша, який міг хоч би приблизно зрівнятися з ним у прудкості, — Тінахана.
Тому загін пересувався лісом у дуже незвичайний спосіб. На світанку Рюн прогрівався на сонці, наскільки це було можливо, ковтав пігулку й біг наввипередки з Тінаханом. Це й був їхній денний ривок. Потім вони до вечора чекали на возз’єднання з супутниками, укладалися разом на нічліг, а вранці все повторювалося. Біхьона дуже вражала дія содраку, і він усе просив дати і йому спробувати. Та Кейґан відмовив.
— У тебе гаряча кров, на тебе це не діятиме. Діє тільки на рослини й наґів.
— На рослини?
— Подейкують, що його створили колись як засіб для пришвидшення зростання рослин. Але виявили, що наґам він теж корисний.
Кейґан продумав цю частину походу дуже вдало, тож загін ішов достатньо швидко. На жаль, що далі мандрівники заходили в північному напрямку, то більше сповільнювався Рюн. Поступово дійшло до того, що ті, хто пересувався повільніше, — Кейґан, Біхьон і Нані — почали наздоганяти бігунів, Рюна й Тінахана, уже до полудня.
Кейґан ще раз розтлумачив Біхьону й Тінахану те, що вони вже мусили запам’ятати:
— Біля Кордону, на холоді, содрак не дає наґам шаленої швидкості, а лише допомагає рухатися як зазвичай. Рюн відійшов далеко від рідних місць, і для нього тут нестерпно холодно, хоча нам з вами тутешня погода ще здається спекотною.
Зморений Рюн кивнув на підтвердження слів Кейґана.
— Я міг би ковтати по дві пігулки на день. Уранці й опівдні.
— Нема такої потреби. Наґиня нас тут не вистежить, бо почувається так само, як і ти. А ще, якщо вживатимеш по дві пігулки на день, у разі зустрічі з вартівницями доведеться ковтати третю. А це вже може тобі зашкодити.
— Я міг би нести Рюна на спині, — запропонував Тінахан.