— Наш провидець сказав, що саме так перекладається зі священної араджитської мови назва цієї вежі. Я глибоко шкодую, що осквернив слух Вашої Величності неправильним висловом. Провидець теж перепрошує за його недбалість і неввічливість. Ми досі не оговталися від радості, нарешті знайшовши Вашу Величність.
— І ти, і провидець твій не вгадали. Я ніякий не Король-герой.
Тінахан почав усвідомлювати, що за ватага перед ним. Прибулець сполотнів і розпачливо вигукнув:
— Ви не Король-герой?
— Ні! Ти що, не знаєш, який зараз рік?
Чоловік затремтів і знову обернувся до супутників. Вони ледь чутно перешіптувалися й сперечалися під шум вітру. Невдовзі вся ватага рушила до Тінахана. Очолював її ошатно вбраний вершник з гордовито задертим підборіддям. Ватага зупинилася на тому місці, де щойно стояв її представник. Усі прикипіли поглядами до Тінахана, як до неймовірної дивовижі. Коли Тінахан уже зібрався щось обурено гукнути, ошатно вбраний вершник раптом зверхньо поцікавився:
— То ти просто волоцюга?
Тінахан ледь стримався, щоб не пробити списом горло цього нахаби, і те лише завдяки раптовій згадці про товариша, Робса, який дозволяв собі подібні грубощі. Тінахан опанував себе й мовив:
— А ти що, збирач душ? І зараз у тобі говорить лекон?
— Як він сміє?! Порубайте його на січку! — заволав старий вершник з коротко стриженим волоссям, який їхав поряд з пишно вбраним чоловіком. Тінахан усе ще намагався стриматися, бо припустив, що перед ним постало ціле військо збирачів душ.
— Не хвилюйся, великий провидцю! Усі лекони такі дикуни! Ліпше поясни йому, з ким він має честь зустрітися, — сказав ошатний вершник.
Старий, названий провидцем, глянув на Тінахана так люто, наче хотів проковтнути його живцем, і заволав на весь голос, аж жили на шиї випнулися:
— Ти, зарозумілий жалюгідний нікчемо! Слухай уважно! Перед тобою ніхто інший, як нащадок великого Короля-героя в сорок дев’ятому поколінні, Його Величність Король-звитяжець! Як ти посмів видавати себе за Короля-героя перед його нащадком? Невже не розумієш, самозванцю, який жахливий твій злочин?
Тінахан розсміявся.
— Хіба я щось подібне казав? Ну нехай, вибачте. Але він — людина, тому не може бути нащадком Короля-героя.
— Агов, негіднику! Зібрався поглузувати з нас, удаючись до бридкого марновірства? Я чув голос Бога! Мене не зіб’єш з пантелику! Король-герой був не леконом, а людиною. Завдяки цьому одкровенню я відразу збагнув, що ти самозванець!
Побачивши, що в старого аж піна з рота летить, Тінахан передумав голосно кукурікати у відповідь і просто мовчки дістав з наплічника наступний кусень копченого м’яса. Він нарешті по-справжньому відчув себе на Півночі.
— Що ж, перепрошую за те, що я тут сиджу собі, й за те, що ви прийняли мене за Короля-героя. А ви могли б перепросити за те, що відірвали мене від обіду! Ідіть уже, куди йшли, — сказав Тінахан і відкусив м’яса.
Раптом він звернув увагу на дивні звуки, що долинули від провидця. Глянув на старого й переконався, що не помиляється. Провидець облизався й ковтнув слину. Він блискучими від заздрощів очима заглядав просто в рот Тінаханові.
— Шановний пане, може, ви піднесете невеличкий дарунок нашому Королю-звитяжцю на знак дружби й пошани?
Тінахан подивився на того, кого називали Королем-звитяжцем. Його очі жадібно палали, але то була не жага заснування власної держави, а дещо інше.
Лекон не тішив себе надією, що колись, якщо Король-звитяжець таки заснує королівство, він увійде в літописи як посланець божества, який з’явився нізвідки посеред безкрайої рівнини й сотворив з куряви та піску шматки м’яса. Він поділився харчами з інших, більш приземлених міркувань, хоча й розумів, що сподівання виявляться марними. Тінахан подумав, що колись, якщо Король-звитяжець і його підданці заснують-таки власну державу, він зможе позичити в них бодай трохи грошей. Попри все він не полишав своєї мрії про підкорення небоплава.
Тому Тінахан з удаваним виразом глибокої поваги «підніс у дар» Королю-звитяжцю м’ясо, заготоване Кейґаном і Біхьоном. Той на знак вдячності запропонував дарувати Тінахану почесне звання «араджита», та лекон покотився з реготу.
— Як ти сказав?
Слова й сміх Тінахана зачепили самолюбство Короля-звитяжця, але він проковтнув образу разом з копченим м’ясом, на яке миттю накинувся.