— Берчмен, сер, — швидко відповів Паркер, прямуючи до дверей. — Я зараз же пошлю по нього.
Так Френк у пошуках своєї дружини зазнав нових пригод, що відкрили йому, вродженому нью-йоркцеві, такі куточки життя величезного міста, про які він досі не мав ані найменшого уявлення. Королеву шукав не тільки Берчмен — з ним працювали ще близько десяти сищиків, котрі прочесали все місто вздовж і поперек, а в Чикаго і Бостоні працювали під його керівництвом інші сищики.
Життя Френка в цей період ніяк не можна було б назвати одноманітним: на Уолл-стріт він вів боротьбу з невідомим супротивником, а вдома відповідав на нескінченні виклики сищиків, котрі вимагали, аби він летів туди чи сюди для впізнання якогось щойно знайденого жіночого трупа. Френк забув, що таке нормальний сон, і звик до того, що його можуть відірвати будь-коли від столу чи підняти з постелі і погнати невідомо куди для впізнання все нових і нових трупів. Жодна жінка, що залишала Нью-Йорк потягом чи пароплавом, не відповідала описам Королеви, тому Берчмен продовжував старанно обшукувати місто, переконаний, що вона все ще тут.
Френк побував і в Метенвені, і в Блеквелі, і у в’язниці, іменованій “Гробниця”, і в нічному поліцейському суді. Не уник він і незліченних викликів у лікарні й морги. Одного разу йому показали затриману крамничну злодійку, на яку в поліції не було картки й чию особистість ніяк не могли установити. Не раз він знайомився з невідомими жінками, яких підручні Берчмена виявляли в задніх кімнатах підозрілих готелів, а на одній з п’ятдесяти вулиць Вест-Сайду він наткнувся на дві порівняно безневинні любовні сценки, засоромив обидві пари та й сам збентежився.
Але, мабуть, найцікавішим і найтрагічнішим був випадок в особняку Філіпа Дженуері, вугільного короля, якому цей палац коштував десять мільйонів доларів. Якась невідома красуня, висока й струнка, з’явилася в будинку Дженуері тиждень тому, і Френка викликали подивитися на неї. При Френку вона несамовито ламаючи руки й обливаючись сльозами, жагуче шепотіла:
— Отто, ти помиляєшся. Навколішках запевняю тебе, що ти помиляєшся. Отто, я кохаю тебе і тільки тебе. Для мене нікого, окрім тебе, Отто, не існує. І нікого ніколи не було, крім тебе. Усе це жахлива помилка. Повір мені, Отто, повір, інакше я помру…’
І весь цей час на Уолл-стріт тривала боротьба проти так і не виявленого могутнього супротивника, який почав, на думку Френка і Бескома, рішуче наступати на молодого магната, наступати з метою знищити Френка.
— Тільки б нам протриматися, не пускаючи в хід “Темпіко петролеум”! — благав Беском.
— У мене вся надія на “Темпіко петролеум”, — відповідав Френк. — Після того як будуть поглинені всі цінні папери, що я можу викинути на ринок, я поведу в бій “Темпіко петролеум”. Це буде рівнозначно вступу свіжої армії на поле майже програного бою.
— А уявіть собі, що невідомий нам ворог досить сильний, щоб проковтнути і цей останній чудовий куш і навіть попросити ще? — запитав Беском.
Френк знизав плечима:
— Що ж, тоді я буду розорений. Але батько мій розорявся разів із п’ять, перш ніж міцно став на ноги, він і народився в розореній родині, так що мені вже можна про таку дурницю не турбуватися.
Якийсь час на гасієнді Солано події розвивалися досить повільно. Взагалі ж, після того як Генрі за допомогою динаміту врятував Леонсію, ніяких подій більше і не відбувалося. Навіть І Пин жодного разу не з’являвся з якимось свіжим, абсолютно новим секретом для продажу. Здавалося, нічого не змінилося, якщо не брати до уваги того, що Леонсія ходила млява і засмучена. Ні Енріко, ні брат її Генрі, ні інші шість її братів, які уже, по суті, не були її братами, не могли її розвеселити.
А поки Леонсія нудила світом, Генрі і рідним синам Енріко все не давала спокою думка про скарб Долини Загублених Душ, куди Торес на цей час динамітом прокладав собі шлях. Їм було відомо лише одне, а саме: експедиція Тореса відправила Августіно і Вісенте в Сан-Антоніо ще по два мули з динамітом.
Поговоривши з Енріко й одержавши його дозвіл, Генрі відкрив свої плани Леонсії.
— Люба сестричко, — почав він, — ми хочемо з’їздити в гори і подивитися, що поробляє там цей мерзотник Торес зі своєю зграєю. Завдяки тобі нам тепер відома їхня мета. Вони хочуть підірвати динамітом частину гори і проникнути в долину. Ми знаємо, де Та, Що Мріє заховала самоцвіти, коли зайнявся будинок, а Торес не знає. От ми і вирішили, коли вони осушать печери майя, проникнути слідом за ними в долину і спробувати знайти скриню зі скарбом. Я гадаю, що в нас буде більше шансів, ніж у них. Кажу я все це до того, що ми хочемо взяти тебе із собою. Мені здається, що, коли нам пощастить добути скарб, ти не будеш заперечувати проти того, аби повторити нашу подорож підземною річкою.