— Ні, ні! — заблагав Торес.
Та, Що Мріє схилила голову, даючи зрозуміти Торесу, що розмова з ним скінчена. Потім погляд її зупинився на Френку, і вона кивком підкликала його до себе. І відразу, очевидно похопившись, що зі свого тропу вона дивиться на нього згори вниз, зніяковіло ступила на підлогу і, дивлячись на нього вже знизу вгору, простягнула йому руку. Френк нерішуче потис її, не знаючи, що робити далі. І, ніби прочитавши його думки, вона вигукнула:
— Зроби це! Мені ніколи і ніхто досі не цілував руки. Я ніколи не бачила, як це роблять у житті, а бачила лише в мріях та у Свічаді Світу.
Френк схилився і поцілував їй руку. І тому що вона не виявляла ні найменшого бажання забрати її, він продовжував тримати цю ручку, долонею відчуваючи, як слабенько, але рівномірно пульсує кров у рожевих кінчиках її пальців. Так вони стояли мовчки. Френк був збентежений, Королева тихо зітхала, а серце Леонсії краяли суто жіночі ревнощі. Раптом Генрі весело сказав англійською:
— Та поцілуй ти їй руку ще раз, Френку! Їй це сподобалося!
Жрець Сонця зашикав на нього. Але Королева, по-дівочому зніяковіло висмикнула було руку, а тоді знову подала її Френку.
— Я теж говорю твоєю мовою, — сказала вона Генрі. — І хоч я ніколи не знала чоловіка, не посоромлюся зізнатися, що мені це подобається. Це перший поцілунок у моєму житті, Френку, — адже так назвав тебе твій друг? — підкорися йому. Мені це сподобалося. Мені це надто сподобалося. Поцілуй мені руку ще раз.
І Френк підкорився; рука Королеви як і раніше лежала в його руці, а сама вона, забувши про все на світі, заворожено дивилася не відриваючись йому в очі. Нарешті, опанувавши собою, швидко вивільнила руку, жестом наказала Френку відійти і звернулася до жерця Сонця.
— Жерче, — почала вона, і в голосі її знову зазвучали різкі нотки, — мені відомо, навіщо ти привів полонених. Але хотілося б, щоб ти розповів про це сам.
— О Королево! Хіба не велить нам обов’язок убити цих прибульців, як вимагає звичай? Збентежений народ мені не довіряє і просить твого присуду.
— А ти гадаєш, що їх варто убити?
— Авжеж. Але я хочу знати твоє рішення.
Вона ще раз оглянула чужинців: Тореса — з жалістю, Генрі — із сумнівом, Леонсію — похмуро, на Френка ж дивилася з хвилину поглядом, сповненим безмежної ніжності, — в усякому разі, так здалося розлюченій Леонсії.
— Чи є серед вас хтось неодружений? — зненацька запитала Королева. — Хоча, ні, — продовжувала вона, не чекаючи відповіді, — адже мені відомо, що ви всі не маєте дружин. — І вона швидко повернулася до Леонсії. — А хіба правильно, — запитала вона, — коли жінка має двох чоловіків?
Як Генрі, так і Френк не могли стримати посмішки, почувши настільки дивне і недоречне запитання. Проте Леонсії воно не здалося ні недоречним, ні дивним, і щоки її знову спалахнули від обурення. Вона зрозуміла, що перед нею справжня жінка, яка й поведеться з нею як жінка.
— Ні, неправильно, — відповіла Леонсія голосно і без затримки.
— Це дивно, — продовжувала міркувати вголос Королева. — Дивно і несправедливо. Якщо у світі однакова кількість чоловіків і жінок, виходить, у кожної жінки має бути лише один чоловік, інакше це несправедливо, бо тоді в якоїсь іншої не буде жодного. Вона взяла пучку порошку і кинула у свій золотий казан. З нього, як і колись, здійнявся дим і відразу розтав.
— Свічадо Світу скаже мені, жерче, що вчинити з полоненими.
Вона схилилася було над казаном, та раптом їй сяйнула нова думка. Широким жестом вона підкликала усіх до казана.
— Погляньмо всі разом! — сказала вона, — не обіцяю вам, що всі ми побачимо те саме. І я не буду знати, що побачить кожен із вас. А кожен побачить те, що стосується його. Ти теж підійди, жерче.
Казан, що мав шість футів у діаметрі, був до половини наповнений якимось невідомим рідким металом.
— Нібито ртуть, але не ртуть, — шепнув Генрі Френку. — Я ніколи не бачив такого металу. По-моєму, він розплавлений.
— Навпаки, він зовсім холодний, — заперечила Королева англійською. — І водночас розпечений… Нумо, Френку, помацай казан зовні.
Френк підкорився і без вагання притис долоню до стінки казана.
— Він холодніший, аніж повітря в кімнаті, — підтвердив Френк.
— А тепер дивіться! — вигукнула Королева і кинула в казан ще трішечки порошку. — Це вогонь, хоч він і холодний.