— А скільки вам треба? — у свою чергу спитав Френк.
— Мільйон до закриття біржі, — Беском промовисто показав на телеграфний аппарат. — Принаймні двадцять мільйонів протягом наступних трьох тижнів, і це тоді, — майте собі на увазі, — якщо у світі все буде спокійно і становище на біржі буде таке, як останні півроку.
Френк рішуче підвівся і взяв свого капелюха.
— Зараз їду до Колінза. Він знав мої грошові справи краще, ніж я сам. Я передам вам мільйон сьогодні, і гадаю, що здобуду решту протягом кількох найближчих тижнів.
— Пам’ятайте, — застеріг Беском, стискаючи йому руку, — що найстрашніше в цьому нападі — повільна спрямованість. Напад закроєний широко, і веде його, мабуть, якийсь могутній фінансист.
Ще кілька разів за цілий день і вечір рабиня летючої розмови викликала Царицю до телефону й давала їй змогу говорити з чоловіком. На превелику свою радість, вона побачила телефон біля самого ліжка у своїй спальні і, викликавши кабінет Колінза, побажала Френкові на добраніч, навіть спробувала поцілувати його в телефон, а у відповідь почула чудний і невиразний звук Френкового поцілунку. Цариця не могла сказати, скільки часу вона спала. Але, прокинувшись, напіврозплющеними очима добачила, що Френк стоїть на порозі й дивиться на реї. І коли він стиха відійшов, Цариця зіскочила з ліжка й побігла, до дверей; Френк одначе вже спускався сходами.
«Знов у нього клопіт з великим американським богом», — подумала Цариця, здогадавшись, що Френк пішов у ту дивну кімнату-бібліотеку прочитати погрози та застереження свого сердитого бога, який, вистукуючи, таємним способом писав на стрічці телеграфного апарата. Вона подивилася на себе у дзеркало, поправила коси і, задоволено всміхаючись, накинула капот, ще один доказ Френкової уваги й турботи про неї.
Коло дверей бібліотеки вона спинилася, зачувши якийсь чужий голос. Спершу Цариця подумала, чи то не летюча розмова, але відразу збагнула, що голос занадто виразний і звучить не так, як у телефоні. Зазирнувши у шпарку, вона побачила двох чоловіків, що сиділи у великих шкіряних кріслах один проти одного. Френк, утомлений цілоденним напруженням, був у звичайному костюмі, а той, інший, мав на собі фрак. І вона чула, як гість називає її чоловіка: «Френк», а Френк каже на нього: «Джонні». З цього, а також з невимушеного тону розмови, Цариця зрозуміла, що вони — давні, щирі приятелі.
— І не кажи мені, Френку, — озвався гість, — ніби в Панамі ти не пропонував свого серця щонайменше дванадцятьом сеньйоритам.
— Тільки одній, — відказав Френк після паузи, пильно, як помітила Цариця, глянувши на свого друга. — Я справді таки загубив серце… але не голову. Ох, Джонні Пасморе, любий Джонні Пасморе, ти просто гульвіса і нічого в житті не тямиш. У Панамі я знайшов найкращу жінку в світі. Я радий, що дожив до зустрічі з нею, і був би щасливий померти за неї. Вона палка, пристрасна, ніжна й шляхетна дівчина. Одне слово, справжня цариця.
Цариця, чуючи його слова і бачачи щире захоплення на його обличчі, гордовито всміхнулась: як любить її чоловік!
— І та леді, та леді… є… була не байдужа до тебе? — запитав Джонні Пасмор.
Цариця бачила, що Френк кивнув головою.
— Вона кохає мене так само, як я кохаю її. І це я знаю напевне. — Він спинився. — Зачекай, я зараз покажу тобі її.
Френк рушив до дверей, а Цариця, втішена словами свого чоловіка, кинулась у сусідню, розкішно вмебльовану кімнату, що, як казала їй покоївка, називалася вітальнею. Дивлячись, як Френк підіймається вгору широкими мармуровими сходами, Цариця раділа, мов дитина, що він здивується, не знайшовши її в ліжку. За кілька хвилин Френк біг уже вниз. Цариці ледь стиснуло серце, бо по чоловікові не видно було, що він здивований. Френк ніс у руках клапоть тонкого білого картону і, не оглядаючись, простував до бібліотеки.
Цариця знову припала до шпарки в дверях і побачила, як він разгорнув картон перед Джонні Пасмором і сказав:
— Розваж сам. Ось вона.
— То чого ж ти такий пригнічений? — спитав Джонні, уважно розглядаючи фотографію.
— Того, що ми спіткалися запізно. Я мусив одружитися з іншою. І розлучився з нею назавжди перед тим, як вона мала одружитися з іншим. Вони були заручені раніше, ще до того, як я з нею познайомився. Ця жінка, що стала моєю дружиною, також дуже гарна, щоб ти знав. І я завжди буду їй вірний. Але, на лихо, вона ніколи не здобуде мого серця.