— Надто довго розповідати. Ви послухайте лише моєї поради: як говоритимете з Ріганом, не показуйте йому всіх своїх карт. Хай він починає перший. І, як уже він запропонує вам свої послуги, то принаймні вийде так, що ви його не просили. Звичайно, може, я й помиляюсь, але обережність вам не зашкодить. Нехай він починає перший.
За півгодини Френк уже сидів у Рігана в кабінеті. Пам’ятаючи Бескомову пораду, він опанував своє хвилювання, хоч йому дуже кортіло щиро у всьому признатися, і говорив байдуже про свої справи й навіть жартував.
— Що, потопаєш? — було перше Ріганове запитання.
— Не дуже. Голова моя ще понад водою, — безжурно відповів Френк. — І ще не скоро я захлинусь.
Ріган відповів не зразу. Він уважно проглянув останні ярди телеграфної стрічки.
— І все ж ти викинув на ринок чимало акцій «Темпіко петролеум».
— Зате їх просто з рук вихоплюють, — промовив Френк, і в нього вперше промайнула думка, що вразила його самого: чи не мав рації Беском зі своєю пересторогою. — Нічого, скоро їм нудно стане від них.
— Але ж акції «Темпіко петролеум» також починають падати, хоч їх і купують. І це дуже дивно, — зауважив Ріган.
— На біржі трапляється всякого, — недбало сказав Френк. — І коли вони нажеруться донесхочу та їх ухоплять кольки, то муситимуть ще доплачувати, щоб виблювати мої папери. Я гадаю, що це коштуватиме їм недешево.
— Та й ти ж таки добре встряг, хлопче. Я стежив за твоєю боротьбою ще перед твоїм приїздом. «Темпіко петролеум» — твоя остання підпора.
— Не сказав би я цього, — збрехав Френк. — У мене ще є запаси, і про них мої біржові вороги й не здогадуються. Я їх заманюю, просто заманюю. Тільки все це між нами, Рігане. Ви були приятель мого батька. Отже, кажу вам, ви найкраще зробите, якщо купуватимете мої акції.
— А які саме твої запаси?
— Про це дізнаються, коли я переконаюся, що вони вдосталь нажерлись.
— Хвастощі! — не втримався Ріган. — У тебе батькові нерви. Та, щоб я повірив, ти мусиш довести мені, що це не порожні слова.
Ріган чекав на відповідь.
Френк раптом удався до хитрощів.
— Що тут доводити, — пробурмотів він. — Ви вгадали. Я справді хвалився. Я тону, вже скоро голови не видно буде. Але я випливу, якщо ви допоможете мені. Ви задля пам’яті мого батька врятуєте його сина. А коли ви витягнете мене, ми їм усім…
І тоді уолл-стрітівський вовк показав свої зуби.
— Як ти думаєш, з якої речі висить він у мене на стіні всі ці роки? — спитав він, показуючи на портрет Річарда-Генрі Моргана.
Френк порозуміло кивнув — мовляв, ви ж бо щиро приятелювали.
— Справді не здогадуєшся? — похмуро осміхнувся Ріган.
Френк похитав головою.
— На те, щоб не забути про нього, — вів далі Ріган. — Не було хвилини, щоб я не згадував його. Ти знаєш історію «Залізниці Космополітен»? Твій батько обкрутив мене круг пальця. І то добре. Але він надто хитрий і не дав мені змоги поквитатися. От я й повісив його портрет і почав терпляче вижидати. А тепер настав мій час.
— Що ви хочете цим сказати? — спокійно спитав Френк.
— Та оце ж і хочу, — глузливо відказав Ріган. — Я чекав і готував цей наступ. І нарешті настав мій день. Принаймні його щеня в мене в руках. — Він зловтішно скинув оком на портрет. — І якщо старий добродій не перевернеться тепер у домовині…
Френк підвівся на ноги і зацікавлено глянув на свого ворога.
— Ні, — промовив він, ніби сам до себе. — Ні, не вартий він цього.
— Чого не вартий? — підозріливо запитав Ріган.
— Щоб я вас налупцював, — почув він у відповідь. — Я міг би задушити вас своїми руками за п’ять хвилин. Ви — не вовк. Ви — звичайнісінький шолудивий пес, смердючий тхір, не більше. Мене застерігали, що від вас треба всього сподіватися. Я не йняв віри й прийшов подивитися сам. Вони мали рацію. Ви такий, як мені казали. Швидше треба йти. Тут такий дух, як у лисячій норі. Тут смердить.
Дійшовши до дверей і поклавши руку на клямку, Френк спинивсь і обвернувся назад. Йому не пощастило вивести Рігана з рівноваги.
— Ну, а що ж ти робитимеш далі? — знущався той.
— Дозвольте мені подзвонити до мого маклера. Тоді довідаєтесь, — відповів Френк.
— Прошу, голубе мій, — погодився Ріган, а потім додав: — Тільки я сам його викличу.
Переконавшись, що з того боку справді Беском, Ріган передав трубку Френкові.
— Ви не помилилися, — озвався Френк. — Ріган навіть гірший, ніж ви казали. Робіть і далі, як ми домовилися. Ми загнали його, куди хотіли, хоч старий лис поки що не вірить цьому. Він гадає, ніби знищив мене. — Френк спинився, обмірковуючи, як найкраще довершити свою хвальбу. — Я скажу вам щось, чого ви не знаєте. Це ж він і є та особа, що з самого початку підкопувалась під мене. Отже, тепер вам відомо, кого ми маємо ховати.