А далі в дверях з’явився Генрі, несучи велику, вже іншу валізу. Френк, побачивши його, й собі заспівав.
— Що сталося? — спитав Беском у Чарлі Тіпері, який і досі не скинув фрака, а обличчя мав бліде й утомлене після стількох хвилювань.
Тіпері витяг з кишені й подав Бескомові три чеки на мільйон вісімсот тисяч доларів. Беском сумно похитав головою.
— Запізно, — сказав він, — це крапля в морі. Візьміть їх назад. Навіщо дарма пускати гроші за вітром.
— Заждіть-но, — мовив Чарлі, вихопивши у Генрі валізу й відкриваючи її. — Мабуть, це таки допоможе?
«Це» складалося з великої купи рівненько перев’язаних пачок облігацій та цінних паперів з золотими краями.
— Скільки тут? — схвильовано запитав Беском, і до нього знову повернулася сміливість. Френк, побачивши таку реальну підмогу, перестав співати і аж рота роззявив з дива. А коли Генрі вийняв з кишені ще дванадцять чекових книжок, Беском і Френк просто заніміли, бо кожен чек був на суму в мільйон доларів.
— А там, звідки вони, ми можемо роздобути їх ще скільки завгодно, — весело заявив Генрі. — Досить твого одного слова, Френку, і ми знищимо всю цю зграю. Ну, до діла. Ширяться чутки, що тебе вже немає. А ти ввірвись туди та дай їм доброго прочухана. Витруси з них усе золото, аж до золотих годинників та коронок на зубах.
— Отже, ви таки знайшли скарб старого сера Генрі? — спитав Френк.
— Ні, — відповів Генрі, — це частина скарбів майя, десь близько третини їх. Друга частина лишилася в Енріко Солано, а третю сховано у Національному банку ювелірів і комерсантів. До речі, у мене є чимало новин. Я розповім тобі їх, коли ти звільнишся.
Але Френк ладен був уже зараз слухати. Беском знав краще за нього все, що слід робити, і хутко дав телефоном розпорядження своїм агентам купувати акції такими величезними партіями, що конкурувати з ним не вистачило б усіх Ріганових грошей.
— Торес помер, — сказав Генрі.
— Ура! — втішився Френк. — Помер, мов щур у пастці. Я бачив його голову. Не дуже гарна. Начальник поліції також загинув. І ще дехто.
— Не Леонсія? — вихопилось у Френка.
Генрі похитав головою.
— Хто-небудь із Солано, старий Енріко?
— Ні. Твоя дружина — місіс Морган. Її застрелив Торес. Я стояв поруч неї, коли вона впала. Ну, а тепер у мене є інші новини. Леонсія тут, у сусідній кімнаті, і хоче бачити тебе. Стривай, куди ти? Дослухай мене! Я повинен тобі щось сказати, поки ти підеш до неї. Отуди к бісу! Якби я був китаєць, той, що продає секрети, то здер би з тебе мільйон за свою новину, а так я скажу тобі задарма.
— Та швидше кажи! — нетерпляче мовив Френк. — Добра новина, чудова. Кращої ти зроду не чув. Тільки не смійся. В мене є сестра.
— Ну й що з того? — безцеремонно спитав Френк. — Я й так знав, що в тебе є сестри в Англії.
— Ти мене не зрозумів, — піддражнив його Генрі. — В мене з’явилася нова сестра.
— І що з того? — буркнув Френк. — Для тебе це гарна новина. А мені байдуже.
— От ми й дійшли до найголовнішого, — засміявся Генрі. — Ти одружишся з нею. Я даю вам свою згоду.
— Ні. Нехай би вона була десять разів твоя сестра й сто разів красуня, — заперечив йому Френк. — Немає такої жінки, щоб я з нею одружився.
— Все одно, Френку, ви з нею поберетесь. Я знаю. Я відчуваю, що поберетеся. Ладен закластись.
— А я ставлю тисячу доларів, що не одружуся.
— Ні, постав більше, щоб це був справжній заклад, — мовив Генрі. — Можу поставити, скільки хочеш.
— Тисячу п’ятдесят доларів. А тепер іди в кімнату й подивись на неї.
— Вона з Леонсією?
— Ні, сама.
— Здається, ти сказав, що там Леонсія?
— Сказав. Там справді Леонсія. Але з нею більше нікого нема, і вона чекає на тебе.
Френк почав сердитися.
— Що ти забиваєш мені баки? Верзеш казна-що! То кажеш, ніби там твоя нова сестра, а то, що там твоя дружина…
— Хіба я сказав, що в мене є дружина? — ніби здивовано запитав Генрі.
— Нічого не второпаю, — мовив Френк. — Піду краще до Леонсії. А з тобою побалакаю згодом, коли ти будеш при своїй пам’яті.
Він рушив до дверей, але Генрі спинив його:
— Хвилиночку, Френку, зараз підеш собі. Я хочу розтовкмачити тобі дещо. Я неодружений. На тебе в тій кімнаті чекає тільки одна жінка. Вона — моя сестра. І вона — Леонсія.
Минуло добрих півхвилини, поки Френк второпав його слова. А коли второпав, то бігцем кинувся до дверей. Генрі, одначе, знову затримав його.
— Отже, я виграв? — спитав він.
Але Френк відштовхнув його і, вибігши з кімнати, грюкнув за собою дверима.